Хтось носить Хрестика - чудовий Оберіг,
А інший Образок придбати зміг.
Та й опираючись на Віру, в тім велика сила,
Що зберегла його, де б доля не носила ...
Та ще й кидала, а бувало й била,
Можливо і безжалісно й не зовсім мило.
Мій батько, Сина відпускаючи в далеку путь,
Сказав, ти жменьку рідної землі з собою не забудь.
Отож, я завернув тоді, собі в хустинку,
Найбільш цінніщого і рідного частинку.
Частину двору і частину хати,
Ще й того, чим цей світ почав пізнати.
Повітря запаху, трави, степного вітру, сонця,
Що заглядало в хату крізь віконця.
Слова, що чув я лагідні - матусі,
Той смак води з батьківської криниці,
І дивний запах з печі паляниці.
І спів пташини, що гніздечко в полі звила,
І плач трави, коли її коса безжалісно косила.
Все, в жменьці цій землі вмістилось,
За чим я потім сумував і що лиш тільки снилось.
Та й з тим маленьким вузликом пішов у Світ,
Від батька, мами і сільських воріт .
Бувало так, що падав й підіймався,
Дні були що радів, а то і з лихом знався. ...
Тоді до того вузлика всім серцем я тулився,
І тим я тішився й душею грівся.
Часи пройшли…
От з внуком я сиджу, і як годиться,
Що найцінніше в мене є, пора прийшла хвалиться.
Й перебираючи, для хлопця то мотлох,
Коли ми залишилися удвох...
На щось таке наткнувшись, він питає, Діду, що це за "добро",
Чому не викинув цей вузлик, Ти давно.
Ні сину, то не є "добро", то є Землиця,
З якою я прожив, вона мені згодиться .
Коли прийде моя пора іти в останню путь,
Цю Землю в домовину Діду, покласти не забудь.
Бо найцінніше є Земля, на котрій ти родився,
На котрій зріс, і в час важкий згодився.
© В. Небайдужий. 2022 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2022
автор: Небайдужий