Ображений тиран пердів, пітнів і скиглив,
Гриз нігті, скреготали зуби,
Як лось підстрелений ревів,
А дні як стометрівку бігли ...
Страждав — ніхто його не любить!
Кепкують, насміхаються із нього,
Образливі складають пісеньки...
Із того, що вдавав із себе бога,
А що робити йому з того всього?
Усіх пороздирав би на шматки!
Годинник лічить миті. Час пробіг
І невблаганно в пекло навертає -
Рука кістлява вже чіпляється до ніг
Хоч в мавзолеї собі місце приберіг,
Але не та мелодія лунає.
Коли навік закриє очі сині,
Весь світ лише з полегшенням зітхне:
Жив як упир і здохне як скотина,
Сльози не буде жодної краплини,
Залишиться від нього те, що тхне.
А він волів щоб всі його любили,
Щоб плакали по ньому, як піде,
Немов святому, щоб поклони били,
І мощі щоб століттями носили,
Щоб прославляли всюди і будь-де.
І рвало серце думкою тирана:
Стільки грошей! Накрав і заробив
Ікон, палаців, їжі, краму...
Усе — ніщо, в небесному, у храмі!
Ким лишиться у пам'яті віків?
Багатства, слави, почту — йому мало.
Тиран цей світ ненавидить за те.
І на той світ з собою всіх забрало б,
Воно труїло, підривало, убивало,
Плювало за життя на все святе.
****************************
Яке жило — таке й у вічність піде
Поглине і його безмежна синь.
Там де пройшов, якого лишив сліду,
Якими справами на пам'яті у люду...
Що заробив — те й матиме. Амінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940046
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2022
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)