Сваро́гу*, древній праслов’янський Боже,
Чому в пітьму народ вгрузає твій?
Нерадісні думки збирає кожен –
Унадився бо кровожерний Змій.
І хліборобські руки мозолясті
Взялися замість рала за меча.
Невже вогню уникнути не вдасться?
Минулі війни мудрості не вчать?
Холодний вітер люттю зимно свище:
Не розуміє ворог хто? Хто – друг?
Скажи, які і де узяти кліщі,
Щоб захистити рідне все навкруг?
У полі – непоборний плуг сріблиться:
Ти запряжи навіки в нього зло.
Погане залиши у сніговицях –
Від чвар та злості слід щоб охолов,
А українець викохав пшеницю
У вільнім краї, де живе любов.
*Згідно праслов’янської міфології, Бог Вогню Сварог отримав всенародну любов після того, як переміг Змія, ухопивши кліщами, які сам викував у своїй Небесній кузні. Він запряг Змія в плуга і орав до тих пір, аж поки зі Змія дух не вилетів. Великі борозни, які лишилися за плугом, і сьогодні називають «змієві вали».
/Картина І.Ожиганова "Сварог"./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2022
автор: Білоозерянська Чайка