Я перестав любити вихідні.
Ну, тобто, всі суботи і неділі,
Включаючи усі святкові дні.
З недавніх пір вони мені не милі.
Вони для мене ніби як пусті,
Самотні, нескінченні, беззмістовні,
Складні, непереборні, непрості,
Безцільні, безнадійні і безмовні.
У п’ятницю, надвечір, рівно в шість,
Я починаю сильно сумувати.
Бажання написати мене їсть,
Але не можна щось тобі писати.
Тому я зависаю сам на сам,
Виконуючи дії незвичайні -
Заходжу дуже часто в телеграм,
Слідкую, коли ти була в онлайні.
Жалкую, що нема твоїх світлин.
Дивлюся ті, що є на аватарі.
Перебираю список всіх причин,
Чому до цього часу ми не в парі.
Щоб якось вбити довгоплинний час,
Пишу вірші, посилено працюю.
Виконую слухняно твій наказ-
Тебе в ці дні собою не турбую.
І так проводжу майже три доби,
В нестерпному беззвучному режимі.
Писати заборонено тобі,
Лишається лише писати рими.
І все минає після вихідних
У понеділок, вісім-тридцять ранку.
Я починаю день зі слів простих-
Привітами завершую мовчанку.
2021 рік
Номер картки для донатів:
Ощадбанк
4790 7299 3591 8979
Мостюк Сергій Миколайович
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2022
автор: Сергій Мостюк