Так званий брате , чуєш, вгомонися!
Тобі навіщо славний наш народ?
Де ти - там кров! Навколо озирнися!
То ж не чекай від Бога нагород.
Зовешся братом. Дико й недоречно.
Хіба ідуть на брата із мечем?
Благаю, чуєш, відступися гречно,
Уже ми ситі " дружнім" тим плечем.
Рука підтримки також не потрібна.
Вона ж по лікоть, бачиш, у крові.
Тобі давай видовища і хліба,
А нам лиш миру на своїй землі.
Збирай валізи та вертай додому.
І вартові з кордонів забирай.
Все бачить Бог, він спалить, як Содому.
Який залишиш своїм дітям рай?
Так званий брате, чуєш, може, досить!
Дай жити нам, як розум наш велить.
Тебе про поміч бо ж ніхто не просить.
То ж досить кров людську в цім світі лить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2022
автор: Анюта Матіїшина