Не дивися за обрій! Забудь, що гряде світанок!
Не даремно ж цілують наосліп нічниці й час.
Я сьогодні вивершую долю твоїх коханок,
позначаю їх доторком кожну, немов Мідас.
Цьому бути! Зрікатися – пізно, любити – мало!
Он вже й вітер пекучий мені вислизає з рук,
як останнє сновиддя, що з ними тебе єднало,
як прикмета твоїх, січне, з віхолами розлук.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2022
автор: шепт