Обходь юрбу, здалека розвернись.
Бо буде пізно потім повернути.
Не йди зі стадом, люде схаменись.
В страху можливо раптом потонути.
Зневажена й зашугана юрба,
Закоськана ловцем та приспана ордою.
Як пень глуха, прибита і сліпа,
Давно вже є по факту неживою.
Хто спину перед ворогом зігнув,
Не зможе знов ніколи розігнути.
Той вже минувщину впокорений забув,
Не здатний він майбутнє відродити.
Одна ж у нас надія... на святих,
На тих, що не дали себе зганьбити.
Вони пройшли «посвячення» вериг,
І не дадуть Україну зганьбити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938189
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2022
автор: Волиняка