Я інженер на сотні рублів
і більше мені не знайти.
Мені двадцять п’ять, а я досі не знаю
чого бажаю в житті.
І жодних підстав пишатись собою,
та навіть із шансом знов
Обрати себе—відкинувши сумнів,
обрав би себе без розмов.
Мені двадцять п’ять та десять із них
співаю не знаючи що,
І в панночці тій, що за лівим плечем
мене не лякає ніщо.
Так, може співаю туманні слова—
не маю провини в тім,
А та, що пильнує за лівим плечем,
дарує одне усім.
Можливо вже завтра годинника стрілки
назад обертатись почнуть.
І спасителя—того, що зняли з хреста—
знову безжально розпнуть.
І губи зрадливі стануть знову
шукати свого Христа.
Я співаю від серця, хоча би у цім
совість моя чиста.
Я щасливий із тим, що живу як живу,
навіть з тим, що сталось не так.
Навіть з тим, що дме вітер в моїй голові
та у храмі моєму бардак.
Я тихо і мирно ростив садок,
не руйнючи тої краси,
Тож начальник застави пропустить мене.
І ти, рибаче, впусти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938149
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2022
автор: Остап Павлій