Самотність

***
О  третій  годині  ночі  між  рядків  Жаданових  віршів  мені  здибалась  хурделиця.
Надворі  мете.  Гуде.  Шумить.
Я  закриваю  очі  і  крізь  кілометри  чую  хурделицю  твоєї  власної  душі.
Я  слухаю,  слухаю,  але  розчути  слів  не  можу.
Чую  лише  шум  років  і  твій  смутний  розгублений  голос,  який  не  зізнається  у  найпотаємнішому.
І  тоді  я  іноді  навіть  припускаю,  що  нічого  не  чую  взагалі.
А  все  слухаю.
Може,  поза  твоєю  душею  та  вікном  теж  шумить.
Але  ти  вже  спиш.
Спиш  і  не  чуєш  хурделиці  моєї  власної  душі.
"Ой  на  кота  воркота.  На  дитину  дрімота..."
А  у  тім  нащо  ж?
"А-а,  А-а.."
Нащо  ж  руйнувати  руїни?
"Лю-улі-і-і  -  лю-у-у..."
А  мені  лишається  слухати  те,  чого  я  не  почую  ніколи  (і,  можливо,  ніколи  не  наберуся  сили  виголосити  сама)  і  дивитися  як  хитає  дерева  з  боку  в  бік  за  моїм,  не  твоїм,  вікном.
Наче  людей  по  їх  долі.
Управо.  Уліво.  Когось  взагалі  "у  позу".
А  комусь  хоч  би  й  що,  бо  пощастило  народитися  між  двома  будинками,  що  ховають  з  обох  боків  від  вітрів.
Від  хурделиці  туман  і  жодної  людини  зовні.
Від  вервечиків  попід  моєю  стельою  відблиски  і  жодної  людини  усередині.
Ані  на  стільці.  Ані  на  підлозі.  Ані  у  ліжку.  Ані  на  вікні,  з  якого  вдивляюся  у  туман.  Ані  коло  душі.
Лише  одна  якусь  колискову  мугикає.
Та,  що  пише  щось  незрозуміле  у  світлі  вервечиків.
Коли  надворі  гуде.  Шумить.  Кидає  дерева  з  боку  в  бік,  як  отих  нещасних  людей,  що  кожен  щасливий  і  нещасливий  по-своєму,  минають  це  саме  самотне  вікно,  яке  облизує  злощасний  туман.
І  жодної  душі  коло  серця.  Чи  на  стільці.  Чи  на  підлозі.  Чи  у  ліжку.  Чи  на  вікні,  у  яке  вже  гримає  вітер.
Жодної  душі  зовні.
Жодної  душі  усередині.
Не  тіла  -  душі!
Жодної  душі  коло  серця...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2022
автор: Prosto Vilna