Лелечий стогін «не іди…»,
Що восени так серце крає;
Ніщо не кликало біди,
Лиш туга, – навкруги вдягає
Колючий дріт, на все чоло,
Та час-чаклун стирає риси…
І нас немовби не було,
Людей, театру і завіси,
Зізнань палких, – що нам нудьга?
І спільних ранків на пастелі
Полотен Троста і Дега,
Та потьмяніли акварелі…
Осіннії дощі минуть,
Свій жереб оберем по волі,
По Божій Волі роздадуть
І нам, свої мізерні ролі.
03.12.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937315
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2022
автор: Ales