Притулюся щокою до шибки.
За вікном розгулялась зима.
Ніжно пальцями струни скрипки
Зачеплю. Так тихо. Сама.
І полину поглядом в далеч
Крізь сніги, тумани, імлу.
Мені й світу без тебе мало.
Мені б краплю любові малу.
А весна тоді ще прокидалась.
Вогко дихала уві сні.
Рясно дощиком умивалась,
Берегла ще свої теплі дні.
І я втратила силу волі.
Просто втратила. Як же так.
Твої очі -волога хвоя,
І я впала у них навзнак.
І поринула в морі безкраїм.
Вже не знаю куди пливу.
Кожен раз без тебе вмираю,
Кожен раз з тобою живу.
Так живу, як ніколи раніше.
Мені світ змінився навкруг.
Я зовсім не така, я - інша,
А ти мій рятувальний круг.
Ти мій острів в пустелі ілюзій,
Мій оазис серед пісків.
Ти натхнення і вперта муза.
Так мене приручити зумів.
Ти мене врятував із безодні
Сірих днів. За собою повів.
Відігрів моє серце холодне
І душею лід розтопив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2022
автор: Поцілована Сонцем