З відлиги розпочався рік новий.
Побігли потічки, струмки і ріки.
Крізь багна не пройти – хоч вовком вий.
То день росте, щоб сонцем нас нагріти.
Вже мох на валунах зазеленів.
І кряче зголодніла круча зграя.
Пробилася крізь білий біль ланів
на світ озимина зеленотрав'ям.
Немов перехитрила час весна.
Дороги рясно вбралися в калюжі.
І видолинок жваво омина,
мов скельний терен, погляд мій колючий.
Аби й собі пробитись крізь сніги.
Пройти весняним пагінням крізь січень.
Розвиднілася синь, – немов боги
погрітися зібралися на віче.
Це сонце міцно вдарило з верхів,
нахукавши проталини на Бузі.
Немов завчасно викритий архів,
життя спішить позбутися обузи.
Сухий реп'ях, торішній коров'як
побачили січневий провесінок.
Рве греблі рев розбуджених брояк.
У скиртах, за селом намокло сіно.
Негоже нарікати на біду.
Здається світ розпружився, оклигав.
Я знаю: ще морози надійдуть...
А поки що – нехай живе відлига!
© Сашко Обрій.
06.01.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936863
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2022
автор: Олександр Обрій