[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fuH0muGa35Q[/youtube]
Я часто згадую Шевченка,
Стареньку хату край села.
Його сестер, братів і неньку...
Туди мене дорога й повела...
-------------------------------
Гірке життя усіх тоді спіткало,
Чимало сліз пекучих пролилось,
Але вони надіялись і знали,
Що лихо не на довго прижилось.
Поет все мріяв про нове життя,
Де буде правда й спокій в кожній хаті.
Це він тоді зробив нам відкриття,
Що зникнуть всі володарі пихаті.
І ось настав омріяний той час,
І ми, неначе, вільними всі стали.
Але яке життя тепер у нас,
У вільнім цім житті, що ми узнали?
Неправда й бідність, мабуть, довговічні,
Їх не зітре цей вічний плин життя.
Вони міняють образ свій й обличчя,
Знаходять вони в цьому укриття.
Та ми все віримо, чекаємо.
Чи буде правнукам омріяне життя?
(Та про дітей мовчу і не питаю)
Кого спитать, хіба про це хтось знає?
Чи й їм по спадку буде маяття..?
Я дякую борцям за їхню правду:
Це - Глібову, Франкові, нашій Лесі.
(На жаль, не всіх я ще назвала).
У творах їх знаходимо поради,
Ми добре пам"ятаємо їх й досі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936833
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2022
автор: Н-А-Д-І-Я