Глузували горобці з мишеняти:
— Ти ніколи не навчишся літати!
В наше небо, мишко, дивишся нащо?
Заховай свій носик в нірочку, краще!
Бо комашок, що кружляють навколо,
Не впіймаєш у польоті ніколи!
Звідки ж знати надокучливій зграї,
Що безкрає небоморе буває,
Неборифи, дивонебокорали,
В неболісі — сонні небокоали;
А веселку в оксамитовій тиші
З небоквітів їм плетуть небомиші.
Вгамуватися не можуть пернаті:
«Не навчишся!» — цвіріньчать мишеняті.
Усміхнулося сіреньке: «Я вмію…
Вище хмар — до небосоняха… в мріях.»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936666
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2022
автор: BeZodnia