Зависає у смартфоні
хлопчик аж до ночі.
Вже й голівонька болить,
Розпухають очі.
Вправно крутять пальчики
Піруети різні.
На екрані всі стріляють,
Б'ють, ламають. Грізні…
Мама поряд свого чада
З "Вайбером" пліткує.
Щось дитятко запитало,
А вона й не чує.
Лиш у відповідь махнула
Ніжною рукою:
- Он, піди, спитай у тата!
Я ж завжди з тобою!
Хлопченя почеберяло
Рідному сказати,
Що у нього - перемога,
Що у нього - свято!
Новий рівень підкорив!
Сяють пухлі очі.
У віконце ж загляда
Срібний промінь ночі.
Тато, стомлений, заснув.
Спить і котик в "залі".
Почвалало хлопченя
Та й клацає далі.
Скільки б клацало воно,
Точно не відомо,
Та здолала бідолаху
Непрохана втома.
Згорнувся калачиком
На своєму ліжку.
Телефон ще блимає
Й освітлює ніжку.
Ось і мама підійшла,
Телефон забрала.
Ще хвилина і зовсім
Тихо-тихо стало.
Спить родина міцним сном
До самого ранку,
Щоби знову розпочать
День свій на світанку.
Чи наснилося мені?
Може, розказали?
Сподіваюся, що ви
Себе не пізнали!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936546
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2022
автор: Valentyna Kovalenko