[i]« Грай, музико моя,
чаруй і сповідай мене ночами...»[/i]
Мольфар
І
Біжать як на пожежу куці дні,
і довгі ночі, і літа, і... всує,
бо затихає голос у мені,
а тихого ніхто ніде не чує.
ІІ
Не зійдуться ровесники мої
хоча би уві сні... і біля мене
не висповідають жалі свої,
як дістає їх мафія зелена.
І не прийдуть мої учителі
промовити бодай напутнє слово,
що я заповідаю цій землі,
як хліб насущний, українську мову.
А нації новій – Різдво нове
у храмі неба, де ще є надія
на істину і заповітну мрію,
що наш ковчег пливе іще, пливе...
і пам'яттю у серці оживе
малий Ісус... і матінка Марія.
ІІІ
Від скромності, звичайно, не умру...
і дзвони по мені не будуть бити.
скупу сльозу нікому не утру,
не по мені зажуряться кобіти,
і відьмою не явиться мені
як Фінну очарована Наїна,
коли зійде зорею у вікні
незримою іконою єдина.
Очікую не мертвих, а живих,
бо до галери я ще не прикутий
як деякі юродиві... по суті...
і – як бояни ідолів своїх –
не розписався у безсилій люті
на попелищі вірувань чужих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936149
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2022
автор: I.Teрен