Полетіла монетка. Під нею іскрить балюстрада,
Вже нема вороття. Ми останні зайшли у метро,
Це жетон в один бік, і тому я невпевнено рада,
Переїхати міст, що могутньо впокорив Дніпро.
Тут пливли кораблі. А сьогодні все сковане льодом
Хай монетка летить, хай би решка була, чи орел –
Не спинити її, не змінити маршруту польоту
І не нам визначати, який вона бік обере.
Скільки в місті людей і було це напевно із кожним,
Щоб в останній вагон ув останній день року, і все.
Хай монетка летить, їй одній так літати і можна,
А мене цей состав на край світа мого віднесе.
Ти лишився вгорі, водоспадом тікав ескалатор,
Новорічна естрада глумилася над усіма,
А монетка … монетка… мабуть, це і є моя плата,
Наче постріл услід, лиш курок я спустила сама.
Долетіла донизу, в решітку упала й навіки.
Хоч ніхто не стріляв – поміж ребер вгвинтився патрон...
Не збагнути тепер, ким ця жінка була чоловіку,
Перехожим в метро.
Може й так,
Перехожим в метро.
[i]
Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2022
автор: Марґо Ґейко