Знаю: кохання свого не забудемо –
Складно іти, та рвемось заметілями.
Обрій закриє промерзлими грудами:
Нумо, серцями туди обгорілими!
Йти до кохання непросто і болісно,
Віхола схопиться давнього спогаду,
Сніг замітає нам шлях до любові знов,
Марно шукаєш стежину до нього ту.
Снігу й морозу любов не боялася,
Кригу байдужості в наших відносинах
Їй не знести… Крихта сонця – замало це,
Вирок нещадний для ніжної осені.
Та, як раніше, бреду сніговицями,
Вітру назустріч – до тебе все ближче я.
Місяць на небі нехай засріблиться нам,
Чуєш? Долаю дорогу під хвищами –
Йду до кохання…
/Дактиль/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2021
автор: Білоозерянська Чайка