На все свій час:
період заслуг чи вирок наслідків.
Котиш частку скелі,
твоєї, саме тобі призначеної...
Котиш. Плечима впираєшся...
Зустрічні перепони,- стіни та урвища,-
тобі лиш підмога, Причаснику!
Страхаєшся марно
відстані між щитами кам'янистими;
неприступною стіною,
стрімкішою за кола Вавилону.
Ти сам собі - перепона страху!
Ти сам крига, дріт колючий.
Іди! Йди просто на схід,
приймаючи виклики, долю й необхідність.
Лише так отримаєш крила,
щоб здолати відстані між скелями прямовисними.
Пізнаєш Дух, що крізь стіни водитиме!
І як би не було лячно,
яким би невпевненим не виглядало майбутнє,-
йди! У злагоді з сумлінням чуваючим, воно - дивотворне.
І доки ти йтимеш,
твоє майбутнє - в безпеці.
16.12.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934073
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2021
автор: Іванюк Ірина