Як легко думка лине, наче птах,
що з легкістю розходиться в словах,
коли зустрінеш ти Людину милу,
мов тепле літо в прохолодну зиму...
І так захочеться тоді спинитись,
й охоче, залюбки розговоритись,
що й не помітиш навіть часоплину,
коли зустрінеш ти "свою" Людину...
і враз є теми, щоб порозмовляти
і так про все ти хочеш запитати
та гомониш із нею без упину,
бо серце чує ту, "свою", Людину...
І час летить у тому непомітно,
і на душі так легко, так привітно,
немов в розмові тій черпаєш силу
від того, що зустрів Людину милу...
І, може, ти її не зовсім знаєш
та якось просто, дивно, відчуваєш,
немов душею душу її торкаєш
і не оцінюєш, а просто - довіряєш...
І ось всміхаєшся так легко, не насилу,
бо ти зустрів Людину ту, красиву...
Із нею можеш лиш порозмовляти,
та...наче світ руками обійняти...
Ти ту розмову будеш пам'ятати,
та в спогадах до неї повертати,
І ту приємність відчувати зримо,
бо ти відчув таке маленьке диво,
що на оцій розрізненій планеті
в житті, а часом навіть в інтернеті,
зумів зустріти ти людину божу,
можливо, чимось із тобою схожу,
з якою так приємно гомоніти,
і... якось серце, тепло так, зігріти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933967
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2021
автор: Зінаїда Супрович