Стояв пеньок - так рокiв сто.
Нiкуди не ходив.
Вiн то стояв! А свiт живий
Саменький приходив.
То зайчик скокне, посидить,
Послухає, хто де.
А то лисиця прибiжить,
Погляд покладе.
Сорока сяде i хвостом
Повимітає все.
I сойка павою злетить,
послухати те, се.
І їжачок дрiбненько,
Спритно прибiжить,
Полоскотати він - мастак!
Пеньок, аж затремтить!
А мишки! Ну то цiлий смiх!
Побiгати - завжди
Готовi сто разiв пiдряд,
носитись - хто куди.
Сови нема - вона десь спить,
а вже вночi, то так
безшумно, легко прилетить,
що мишкам вже нiяк.
Сидять тихенько пiд пеньком,
аж вусики тремтять.
Пора спочити - тихий час -
дрiмають i мовчать.
Грибочок виросте смачний,
людина пiдiйде
i розворушить лiсний свiт,
грибочка забере.
Отак життя коло пенька
приходить, йде, шумить...
А вiн стоїть, нiщо не жде ...
Ай жде! Та це ж снiжець летить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933646
Рубрика: Дитячі віршики
дата надходження 12.12.2021
автор: