Ти на олтар покладеш життя,
А вітер - звір, розриває сторінки,
Вірші неписані, не молені слова
Із уст колись коханої жінки.
З її думок родилися дні,
В її очах помирає надія,
Стоїш на колінах на сповіді,
Як на сцені, коли помирає дія.
І ломиш руки, і клянеш її,
А вітер, лиш сторінки ганяє
Кидає в бруд їх, вганяє у страхи,
Вірші не писані у зародку вбиває.
Я покладу на олтар життя,
Лиш спомин про її колишню
І поцілую спомин з жагою дня
В уста, колись кохану жінку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933534
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2021
автор: Андрій Толіч