Зазирає холодна осінь
У зачинені вікна душі.
Мені сняться травневі грози
І весняні сняться дощі.
Ми ж багато так не сказали.
Ми на світі такі одні.
Ми ‒ не знявшись навіть ‒ з причалу
Розійшлись. І усе ‒ у сні.
Бо насправді і не було «нас».
В круговерті цього життя
Лиш придумавши щось напоказ
Хтось не слухав серцебиття.
Ну а серце (коли без корони)
Не уміє правди сховати:[i]
не даруй крил ніколи й нікому,
якщо з ним не будеш літати.[/i]
...Про надумане й пишуть вірші,
Бо згорає, воно, як свіча.
І насниться як хтось у тиші,
Засміється, чоло схиливши,
До мого чи його плеча.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2021
автор: Віктор Вікторович МАРКОВЕЦЬ