[i][b]Пасербицям Зевса[/b]
« Хто має вуха,
почує...»[/i]
Притча
Колись були у мене друзі,
а нині я один у хаті
не бачу ані їх у кузні,
ані вони мене у чаті.
Напевне, маю по заслузі,
що, не стою уже на чаті
поезії... служу не Музі,
а Мельпомені пелехатій.
Але ілюзії не має
ані тверезе, ні під муху,
яка у неї сила духу...
а я деінде помічаю:
комусь – це азбука Китаю,
а іншим – закладає вуха.
[i][b]Тіням Овідія[/b]
« Манить вітрило одиноке...»[/i]
Мрія
О, мій Овідію в сутані,
не панікуй, не зарікайся...
міхи наповнені і чани
не протікають ще, на щастя.
Вітрила є і цілі снасті,
і гавані ще не останні,
і карта вигідної масті
упала на дороги ранні.
Лише одне ім’я у мене –
не Муза я, не Мельпомена
не Ліра у руці ізгоя...
ми на одній з тобою сцені...
перо ліричного героя
служити має Ойкумені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933129
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2021
автор: I.Teрен