Любов і сльози - 2 ч.


Великі  відкриття

Ми  познайомилися,  коли  їй  було  вже  40.  Вона  втомилась  від  своєї  долі:  плакала,  розповідаючи  про  своє  життя.  Завжди  легко  розповідати  про  своє  горе  чужим,  незнайомим  людям.  Переповнена  гіркотою,  полонена  душа  шукає  звільнення,  не  знаючи,  де  його  може  знайти.  Задумавшись,  сумно  запитала:
–  Як  так  може  бути,  що  відбувається  одне  і  те  ж  саме?  Всі  мої  подруги  вийшли  заміж.  Декотрі  вже  й  онуками  тішаться.  А  мені,  наче,  хтось  навмисно  псує  життя  –  з  болем  розповідала  вона.
–    Відповідь,  Вірочко,  –  мовила  я  –  ти    можеш  знайти  у  найголовнішій  книзі  людства,  в  Біблії.  Хочеш,  разом  пошукаємо?  У  Всевишнього  Бога    –  на  все  є  відповідь.
–  Хочу  –  відповіла  вона,  витираючи  сльози.  –
Ми  домовилися,  коли  зможемо  зустрітись,  щоб  не  бути  обмеженими  в  часі.  Обоє  з  нетерпінням  чекали  цієї  зустрічі.  Вона  прийшла  зі  своєю  Біблією  і  з  зошитом.  Я  взяла  на  себе  роль  екскурсовода,  щоб  повести  її  на  екскурсію  в  світ  Божої  Істини  шляхами,  якими  вона  ще,  мабуть,  не  ходила:
–  Запам’ятай:  те  що  можеш  зробити  сьогодні,  не  залишай  назавтра,  бо  завтра  –  може  не  бути.  Кожне  слово  Біблії,  то  Слово  Самого  Бога.  Коли  читаєш,  вір,  про  що  говорить  Господь,  бо  так  є,  і  буде,  і  ніхто  не  відмінить.  А  хто  буде  читати  байдуже,  без  жаги  пізнання,  без  поваги  до  Отця  Небесного,  без  бажання  пізнати  волю  Його,  щоб  чинити  її,  той  не  зрозуміє,  і  не  побачить  нічого,  а  скаже,  як  дехто  каже:  «Я  став  атеїстом  після  того,  як  прочитав  Біблію».  А  ми  разом  відкриємо  Послання  до  Євреїв  розділ  4,  вірш  12,  і  прочитаємо,  що  каже  Господь,  через  Апостола  Павла,  про  Своє  Слово.  Читай.  –
Віра  дуже  уважно  читала,  посуваючи  листочок  паперу,  щоб  не  схибити  і  не  загубити  рядочок:
–  «Слово  Боже  живе  та  діяльне,  гостріше  усякого  меча  обосічного  –  проходить  воно  аж  до  поділу  душі  і  духа,  суглобів  та  мозків,  і  спосібне  судити  думки  та  наміри  серця.  І  немає  створіння,  щоб  сховалось  перед  Ним,  але  все  наге  та  відкрите  перед  очима  Його  –  Йому  дамо  звіт!»
Віра  задумалась,  і,  дивлячись  десь  далеко,  в  безмежний  простір,  крізь  стіни  і  відстані,  напівпошепки  повторювала:  живе  та  діяльне,  гостріше  усякого  меча  обосічного  –  проходить  воно  аж  до  поділу  душі  і  духа,  суглобів  та  мозків,  і  спосібне  судити  думки  та  наміри  серця.  І  немає  створіння,  щоб  сховалось  перед  Ним,  але  все  наге  та  відкрите  перед  очима  Його  –  Йому  дамо  звіт…  –  Вона    сиділа  в  одній  позі,  не  ворушилась,  упершись  поглядом  в  якусь  точку,  чи  то  підіймала  з  глибин  свого  серця  сховані  там,  від  людського  ока,  таємниці,  чи  то  вражена,  цим  великим  для  неї,  як  і  для  багатьох,  відкриттям.  Щоб  повернути  її  до  реальності,  я  запросила    до  молитви.
–  Вірочко,  перше,  ніж  мандрувати  далі,  давай  помолимось,  тобто,  звернемося  за  допомогою  до  Автора,  щоб  Він  вчив  нас.  Молімось  разом:  «Отче  Небесний,  Ти  Всезнаючий,  Всепроникаючий,  знаєш  помисли  і  задуми  кожного  серця,  Сам  знаєш  всі  наші  проблеми.  Ти  –  Люблячий  і  Милуючий.  Боже  наш,  дай  нам  мудрості  пізнати  волю  Твою,  дай  нам  відкриття  і  розуміння    від  Тебе.  Учи  нас  і  веди,  Господи  Ісусе,  шляхами  Твоїми.  В  Ім’я  Ісуса  просимо  і  дякуємо  Тобі.  Амінь».
Повагавшись,  якусь  хвильку,  після  молитви  Віра  промовила:
–  А  мене  не  так  вчили  просити  –  якось  зніяковіло  мовила  вона.  –
–  Я  не  вчу,  і  не  буду  тебе  вчити.  Ми  просили  Господа,  щоб  Він  вчив  нас,  і  відкривав  нам  те,  що  закрите  нашому  розумінню.  Давай  подивимося,  як  велить  просити  Його,  Сам  Господь.  Читай,  будь  ласка:  Єв.  від  Івана  14:14,  а  потім  ще  Послання  до  Колосян  3:17.
Віра  читала  кожне  слово  поволі,  мало  що  не  по  складах,  щоб  зрозуміти  Слово  Господнє,  адже,  Сам  Отець  Небесний  говорив  до  її  серця:
–  «Коли  будете  в  Мене  просити  чого  в  Моє  Ймення,  те  вчиню»;  «І  все,  що  тільки  робите  словом  чи  ділом,  –  усе  робіть  у  Ім’я  Господа  Ісуса,  дякуючи  через  Нього  Богові  й  Отцеві».  Амінь!  –  з  подивом  читала  Віра,  і  говорила  сама  до  себе:  –  то      до  мене  говорить  Господь.  
–  Висновок  роби  сама.  А  ще,  зверни  увагу:  коли  ідеш  в  якусь  установу,  то  заповнюєш  бланки  так,  як  велено  за  стандартом  тієї  установи.  Інакше  –  не  приймуть,  і  не  нададуть  послугу.  Божий  стандарт  –  у  Божому  Слові,  в  Біблії,  а  не  в  тлумаченнях,  яке  є  словом  людським.  А  тепер  читай  Єв.  від  Марка  4:14.
Віра  швиденько  відшукала  сторінку,  і  читала  з  цікавістю:
–    «Сіяч  сіє  слово».  –
–    Як  ти  зрозуміла?  Хто  це,  як  і  що  сіє?  –
Трішки  подумавши,  вона  відповіла:
–      Виходить,  що  коли  людина  говорить,  то  вона  –  сіяч,  а  слова,  що  вимовляє  –  сім’я,  насіння  і,  значить,  сіє  слово,  насіння.  Те,  що  сіється,  повинно  рости.
–  Вірно.  Обов’язково  росте.  А  тепер,  будь  уважна.  Читай  Послання  до  Галатів  6:7,8.
–  «Не  обманюйтеся,  –  читала  вона  –  Бог    осміяний  бути  не  може.  Бо  що  тільки  людина  посіє,  те  саме  й  пожне!»  –  А  як  це  розуміти?  –  запитала  Віра.  –
–  Ми,  люди,  часто  не  контролюємо  своїх  дій,  справ,  а  найчастіше,  –  слів,  не  думаючи  про  те,  що  все  пишеться  у  Всесвіті,  і  сіється  в  наше  життя:  що  ми  робили,  говорили,  допомогли  тому,  хто  потребує  допомоги,  порадили,  розважили  чи  образили,  чи  оббрехали,  чи  обікрали,  завдали  болю.  Воно  ніде  не  дівається,  а,  так  би  мовити,  складає  програму  нашого  життя,  сценарій  нашої  подальшої  поведінки,  постійно  доповнюючись,  збагачуючись  добрим  чи  злим  бо,  як  бумеранг,  повертається  до  сівача.  Все  це  осудить  нас  на  суді.  Та,  найперше,  людина  збере  свій  урожай  від  посіву  ще  у  земному  житті,  –  в  40  –  60  –  100  разів  більше.  Хто  не  вірить,  нехай  аналізує  своє  життя,  і  тоді  побачить  плід,  що  виріс,  який  людина  називає  словом  «Доля».  Всі  ремствують,  що  світ  стає  все  жорстокішим,  безпощадним,  кровожадним,  фальшивим  і  злим,  повним  ненависті.  Ми  всі  разом  гнівимо  Бога,  і  Він  забирає  Свою  руку  допомоги  і  захисту  світу,  держави  і  сім’ї  чи  самої  людини.  Зневажаючи  Істину  Творця,  Господа  Бога,  вишукуючи  духів  предків,  богів,  які  не  Бог,  будуємо  Пантеони,  і  тішимося  культурною  спадщиною,  тому  нема  гармонії  ні  в  сім’ї,  ні  в  державі,  ні  в  світі.  Тільки  милістю  Божою  держиться  світ.  А  тепер  читаймо  Об’явлення  20:13.  –
Віра  з  великою  цікавістю  читала:
–  І  дало́  море  мертвих,  що  в  ньому,  і  смерть  і  ад  дали  мертвих,  що  в  них,  —  і  су́джено  їх  згідно  з  їхніми  вчинками».  –  Ці  слова  дуже  здивували,  і  вразили  її,  вона  запитала:  –  а  як  же  чистилище?  А  може  це  ті,  за  яких  не  наймали  службу,  і  ніхто  не  молився?
–  Не  я,  а  Слово  Боже  нехай  тобі  скаже.  Читай  Об’явлення  14:13.
Віра  з  нетерпінням  шукала  і,  як  на  збитки,  не  могла  швидко  знайти.  Нарешті:
–  «І  почув  я  голос  із  неба,  що  до  мене  казав:  Напиши:  Блаженні  ті  мертві,  хто  з  цього  часу  вмирає  в  Господі!  Так,  каже  Дух,  вони  від  праць  своїх  заспокояться,  бо  їхні  діла  йдуть  за  ними  слідом».
–  Ти  зауважила,  що  «ті,  хто  з  цього  часу,  вмирає  в  Господі?»  –  запитала  я.  –
Віра  роздумувала,  а  потім  відповіла:
–  Виходить  так,  як  ти  говорила  мені  на  початку:  «Роби  те,  що  можеш  зробити  сьогодні,  бо  «завтра»  може  не  бути».  Якщо  вчинив  гріх,  не  чекай  ні  хвилини,  проси  у  Господа  прощення  вже,  кайся,  залишай  свої  злі  діла,  і  йди  до  Бога,  бо,  блаженні  ті,  що  в  Господі,  що  прийшли  до  Нього  на  землі.  Я  десь  читала:  «За  гріх  –  смерть»,  тобто,  людина,  що  не  з’єдналась  з  Ісусом  Христом  на  землі,  вмирає  для  вічності,  і  йде  в  озеро  вогняне?  –  здивовано  запитала  Віра.  –
–  Мудрі  роздуми.  Ніякі  посмертні  молитви  йому  не  допоможуть,  бо  ніхто  після  смерті  не  може  покаятись.  Господь  велить  молитись  за  всіх  живих  –  додала  я,  –  бо  вони  можуть  покаятись,  залишити  всі  безбожні  злі  діла  свої,  і  прийти  до  Господа,  а  з  Ним  –  у  Царство  Боже.  Написано,  що  в  Царство  Боже  людина  приходить  лиш  через  Ісуса  Христа.  Єв.  від  Івана  14:6,  читай  будь  ласка.
–  «Я  дорога,  і  правда,  і  життя.  –  читала  Віра.  –  До    Отця  не  приходить  ніхто,  якщо  не  через  Мене».  –  Віра  трішки  подумала,  а  тоді  запитала:  –  Ну,  то  як  це  виходить,  просити  святих,  щоб  просили  за  нас  Ісуса,  а  Він  аби    просив  Отця?  –
–  Ти  ж,  Вірочко,  тільки  що  прочитала.  У  Нього  все  так,  як  написано.  Ісусу,  Сину  Його,  дана  вся  влада  на  небі  і  на  землі,  щоб  чинити  діла  Отця,  і  більше  –  нікому.    Ти  чини,  як  Він  велить  у  Слові  Своєму,  і  не  придумуй  нічого  сама.  На  землі,  в  громадських  установах  існують  порядки,  свої  закони,  яких  потрібно  дотримуватись,  коли  хочеш  вирішити  якусь  справу.  Написано  чітко,  через  Кого  приходимо  до  Отця.  Непослушних  Господь  не  шанує.
–  Я  згідна  з  тобою,  щоб  все  було  добре,  потрібно  дотримуватись  правил  Господніх,  і  робити  так,  як  Він  каже.
–  Тільки  так,  бо  непослух,  то  –  гріх.  Читай  І  Івана1:7
–  «Коли  ж  ходимо  в  світлі,  як  Сам  Він  у  світлі,  то  маємо  спільність  один  із  одним,  і  кров  Ісуса  Христа,  Його  Сина,  очищує  нас  від  усякого  гріха.  Коли  ж  кажемо,  що  не  маєм  гріха́,  (а  ще  до  того  шукаємо  якихось  посередників  –  святих,  ще  й  до  того  мертвих,  щоб  просили  за  нас),  то  себе  обманюємо,  і  немає  в  нас  правди!  Коли  ми  свої  гріхи  визнаємо,  то  Він  вірний  та  праведний,  щоб  гріхи  нам  простити,  та  очистити  нас  від  неправди  всілякої.
А  як  кажемо,  що  ми  не  згрішили,  то  чинимо  з  Нього  неправдомовця,  і  сло́ва  Його  нема  в  нас!»  –  Віра    подумала  і  сказала:  –  я    так  зрозуміла,  що  коли  ми  живемо  по  Божій  правді  –  в  світлі,  то  ми  просто  не  можемо  не  любити  один  одного  і  зробити  йому  якесь  зло,  бо  розуміємо  і  те,  що  робимо  не  так,  і,  коли  звертаємося  до  Ісуса,  щоб  простив  нас,  то  Він  прощає,  змиває  наш  гріх  і  очищає  нас  від  усякої  неправди.  Людина  оправдується  праведністю  Ісуса.  –
–  Дуже  мудро  ти  розсудила.  А  ти  звернула  увагу  на  останні  два  рядочки?  Прочитай  ще  раз  уважно.
Віра  прочитала  і  задумалась,  а  тоді  й  сказала:  «Так,  справді,  багато  є  людей,  атеїстів  і,  навіть,  віруючих,  які,  у  своїй  гордості,  кажуть,  що  вони  не  грішать.  Таким  чином  заявляють,  що  Господь  говорить  неправду,  що  Він  –  неправдомовець.  Бідолахи.  
–  За-бувають  чи  не  знають,  що  Бог  гордим  противиться,  а  смиренним  дає  благодать.  Він  знає,  що  наше  життя  –  це  боротьба  із  спокусами  диявольськими.  Ворог,  часом,  закриває  розуміння,  і  людина,  сама  не  розуміючи  того,  грішить:  що  робить,  що  і  як  говорить,  як  себе  веде,  що  думає,  як  поводиться  з  іншими,  як  себе  поводить  перед  Господом  Богом.  Мені  дуже  приємно,  я  рада,  що  Господь  тримає  твоє  серце  і  очі  відкритими,  дає  розуміння.
Віра  продовжила  свої  роздуми:
 –  Навіть,  наступна  хвилина  може  бути  не  наша:  скільки  багато  аварій,  інших  миттєвих  випадків  смерті,  вбивства,    –  і  ніхто  не  відмолить  наші  гріхи,  бо  вони  ідуть  за  нами,  а  ми  з  ними  –  на  суд.  Я  сьогодні  це  вперше  прочитала,  і  зрозуміла,  що  потрібно  покаятись  негайно,  тут,  на  землі,  і  прийняти  Господа  Ісуса  своїм  особистим  Спасителем.
–  Так,  Вірочко,  бо  Він  прийде  забрати  Своїх,  тих,  які  прийняли  Його  тут,  на  землі,  своїм  Господом  і  Спасителем,  прийняли  жертву  Його,  обмились  Кров’ю  Його  Святою,  і  віддали    гріхи  свої  Йому,  на  хрест  Голгофський.  Господь  Ісус  вже  заплатив  ворогу  за  них.  Тепер  ворог  не  має  над  ними  влади,  бо  вони  –  викуплені,  омиті,  очищені,  оправдані,  освячені  святістю  Ісуса  –  Божі.
–  Все  дуже  цікаво,  і  все  хочу  чути,    хочу  стати  послушною  Богу  і  щасливою,  але  де  саме  відповідь  Божа  на  запитання,  що  спопеляє  моє  серце?
–  Бог  дав  людині  знати  стільки,  скільки  вона  може  понести  –  так  написано,  –  щоб  жити,  любити,  бути  любимою  і  мати  все  потрібне  для  щастя  і  життя  в  достатку.  У  Біблії  Господь  дав  понад  600  заповідей,  але  угруповані  вони  в  десяток.  –    Читай,  Вірочко,  Десять    Заповідей  любові.  Повторення  Закону,  П’ятий  розділ  з  вірша  під  номером  6.  –  То    є  перша  Заповідь.
Уважно,  зосереджено,  з  явною  повагою  до  Автора,  Віра,  вперше,  читала  Десять  Божих  Заповідей  сама,  з  Господом.
І.  «Я    Господь,  Бог  твій,  що  вивів  тебе  з  єгипетського  краю,  з  дому  рабства  (гріха).  Хай  не  буде  тобі  інших  богів  при  Мені!

ІІ.  Не  роби  собі  різьби  й  усякої  подоби  з  того,  що  на  небі  вгорі,  і  що  на  землі  долі,  і  що  в  воді  під  землею.  Не  вклоняйся  їм,  і  не  служи  їм,  бо  Я  Господь,  Бог  твій,  Бог  заздрісний,  що  карає  провину  батьків  на  синах,  на  третіх  і  на  четвертих  поколіннях  тих,  що  ненавидять  Мене,  і  що  чинить  милість  тисячам  поколінь  тих,  хто  любить  Мене,  і  хто  виконує  Мої  заповіді.

ІІІ.  Не  присягай  Іменем  Господа,  Бога  твого,  надаремно,  бо  не  помилує  Господь  того,  хто  присягає  Його  Ім'ям  надаремно.

ІV.  Пильнуй  дня  суботнього,  щоб  святити  його,  як  наказав  тобі  Господь,  Бог  твій.
Шість  день  працюй,  і  роби  всю  працю  свою,  а  день  сьомий,  субота  для  Господа,  Бога  твого;  не  роби  жодної  праці  ти  й  син  твій  та  дочка  твоя,  і  раб  твій  та  невільниця  твоя,  і  віл  твій,  і  осел  твій,  і  всяка  худоба  твоя,  і  приходько  твій,  що  в  брамах  твоїх,  щоб  відпочив  раб  твій  і  невільниця  твоя,  як  і  ти.

V.  Шануй  свого  батька  та  матір  свою,  як  наказав  був  тобі  Господь,  Бог  твій,  щоб  довгі  були  твої  дні,  і  щоб  було  тобі  добре  на  землі,  яку  Господь,  Бог  твій,  дає  тобі.

VI.      Не  вбивай!
VII.    Не  чини  перелюбу!
VIII.  Не  кради!
IX.      Не  свідчи  неправдиво  проти  ближнього  свого!
X.    І  не  бажай  жони  ближнього  свого,  і  не  бажай  дому  ближнього  свого,  ані  поля  його,  ані  раба  його,  ані  невільниці  його,  ані  вола  його,  ані  осла  його,  ані  всього,  що  є  ближнього  твого!»
(Повторення  Закону  5:6-21)

–  А  тепер  уважно  читай  ще    32  і  33  вірші.
Віра  читала  всі  Слова  Божі  з  великим  трепетом:
–  «І  будете  пильнувати  виконувати  їх,  як  наказав  вам  Господь,  Бог  ваш  –  не  збочите  ні  праворуч,  ні  ліворуч.  Усією  тією  дорогою,  що  наказав  вам  Господь  Бог  ваш,  будете  ходити,  щоб  жили  ви  і  щоб  було  вам  добре,  і  щоб  довгі  були  ваші  дні…»  –  Ніяковіючи,  Віра  запитала:  «Чому  називають  Десять  Заповідей  Божих  Законом  любові?  Я  чомусь  не  бачу  про  любов  –  самі  лише  заборони.  –
–  Давай,  ми  з  тобою,  ще  раз  уважно,  про  себе,  прочитаємо  ці  два  вірші,  і  знайдемо  дуже  важливу  для  нас  умову,  яка  обумовлює  все  наше  життя.
Віра  уважно  перечитала  попередні  рядки,  задумалась  і,  згодом,  промовила:
–  «І  будете  пильнувати  виконувати  їх,  як  наказав  вам  Господь,  Бог  ваш  –  не  збочите  ні  праворуч,  ні  ліворуч.  Усією  тією  дорогою,  що  наказав  вам  Господь  Бог  ваш,  будете  ходити,  щоб  жили  ви  і  щоб  було  вам  добре,  і  щоб  довгі  були  ваші  дні»  –  Виходить,  що,  як  на  перший  погляд,  заповіді  здаються  обмеженням,  то  насправді,  це,  більше,  ніж  атмосфера  у  землі,  –  це  наш  захист  від  усякої  ворожої  напасті,  бо,  коли  кожен  буде  чинити  так,  як  велить  Господь,  то  ні  в  кого  не  буде  прикрощів  ні  горя,  всі  будуть  щасливі.  –
–  Так,  дівчинко  люба,  наше  відношення  до  Господа  визначає  наше  буття:  щастя,  здоров’я,  радість  і  любов,  успіх  і  падіння,  сльози  і  захист.  Все  добро  –  у  Господі.  А  коли  у  нас  з’явилась  якась  прикрість,  то  значить,  що  ми  заховались,  чи  відхилились  від  потоку  Божої  благодаті,  спокусившись  на  якісь  диявольські  фальшивки,  відступили  ліворуч  чи  праворуч  від  Божого  сховку.
А  всім,  хто  повірив  Христу,  і  зайшов  із  Ним  у  Заповіт,  Господь  дає  дар  Духа  Святого.  Людина  стає  храмом  Духа  Святого.  У  тілі  вірної  Господу  людини  живе  Бог  –  Дух  Святий.  Кров  Господа  Ісуса  змиває  всі  гріхи,  і  людина  змінюється  повністю,  народжується  від  Бога,  коли  робить  все  щиро,  з  вірою  Господу  Ісусу,  слідуючи  кожному  Його  Слову.  А  давай  но  ми  прочитаємо  Перший  розділ  Євангелії  від  Івана,  вірш  12і13.  Читай,  будь  ласка.
–  «А  всім,  що  Його  прийняли,  їм  владу  дало  дітьми  Божими  стати,  тим,  що  вірять  у  Ймення  Його,  що  не  з  крови,  ані  з  пожадливости  тіла,  ані  з  пожадливости  мужа,  але  народились  від  Бога».
Віра  аж  засяяла  від  такого  відкриття.  Дуже  багато  своїх  таємниць  відкрив  їй  Господь  сьогодні,  але  ця  –  вразила  її  у  саме  серце:  вона  –  вся  у  гріхах,  може  стати  дочкою  Божою.
Я,  також,  була  щаслива,  що  Господь  торкнувся  її  серця,  і,  здавалось,  що  вона,  наче  птах,  розправила  крила,  і  от-от    пурхне  ввись,  і  вирветься  з  гострих  сильних  пазурів    на  волю.  Господь  повів  нас  далі,  до  1  до  Коринтян  6:9-20,  щоб  показати  нам  ще  більше.  Я  запитала  Віру  чи  не  стомилась  вона,  і  чи  хоче  досліджувати  Слово  Боже  далі.
–  Ні.  Я  не  втомилась.  Я  така  щаслива,  ніколи  не  підозрювала,  що  можна  відчувати  таку  радість  від  читання  Біблії.
–  Вірочко,  ти  не  просто  читала  Біблію,  ти  спілкувалася  із  Самим  Господом  Ісусом,  Сином  Божим,  і  з  Самим  Богом.  То  Він  зливає  любов  і  радість  в  серця  наші.  Як  сказав  Господь?  «Світ  не  знає  Утішителя»  –  тому    й  страждає.  –
Віра  вже  не  сумувала.  Вона  раділа,  бо  зустріла  Бога,  свого  люблячого  Отця.  Байка,  що  не  бачила  Його  оком,  але  чула  Господа  своїм  серцем.  Господь  –  то  Дух.  Його  ніколи  ніхто  не  бачив,  але  Він  бачить  кожну  нашу  клітинку,  знає  наші  думки,  проблеми  і  помисли.  Людям  –  відкрився    у  Сині  Своєму,  в  Ісусі  і  приходить  у  серце  кожної  людини,  яка  вірить  Йому,  і  чинить  волю  Його,  бо  Він  –  Дух  (Єв.  Івана  4:  24)  Той,  хто  повірив  кожному  Його  Слову,  і  увійшов  у  Заповіт  хрищенням  в  Ім’я  Господнє,  стає  Його,  Божим  дитям.  Вона  повірила  кожному  Божому  Слову,  повірила,  що  Він  знає  все  про  всіх,  і  їй  хотілося  знайти  відповідь  на  запитання:  чому  у  неї,  в  житті,  повторюються  поразки,  обмани  і  розчарування,  самотність.  Віра  була  впевнена:  відповідь  є  і  вона  її  знайде.  Їй  здавалось,  що  вона  вже  так  багато  знає,  але  не  знала,  що  Господь  хоче  бачити  у  нас  віру  –  довіру  Йому,  Спасителю,  а  не  знання.  Знання  потрібні  і  вони  прийдуть,  коли  буде  віра  Богу,  кожному  Його  Слову,  бо  воно  живе  і  діяльне.

Прозріння

–  Вірочко,  фактично,  ми  вже  знайшли  відповідь  на  твої  запитання,  але  можемо  розглянути  більш  детально  твою  проблему,  якщо  бажаєш:  як  і  чому,  коли  вона  з’явилась  і  в  що  вилилась.  Ти  зможеш  побачити  і  зрозуміти  все,  якщо  сатана  не  спокусить  тебе,  щоб  ти  образилася?
–  Ні,  ні.  Я  не  ображусь.  Господь  говорить  правду,  і  я  хочу  її  пізнати,  зрозуміти,  і  скинути  з  себе  цю  гірку  ношу.
–  Все,  моя  люба,  почалося  з  того,  коли  ти,  непомітно  для  тебе,  вже  спокушена  у  роздумах,  бо  Господь  Ісус  каже:  «не  помишляйте»,  сама  посіяла  в  своє  життя,  що  будеш  відбирати  у  жінок  їхніх  гарних  чоловіків.  Насіння  виросло  і  принесло  плід.  Ти  вибрала  шлях  прилюбодійства,  і  голосно  проголосила  його  перед  Всесвітом  –  порушила  десяту  і  сьому,  а,  таким  чином,  і  першу,  заповіді.  Цим  самим,  ти  дала  перевагу  сатані,  не  розуміючи  того,  і  зробила  пробоїни  своєї  матриці,  відступивши  вліво  чи  направо.  І  так,  відкрила  двері  сатані  у  своє  життя.  Він  зайшов  і  став  твоїм  духовним  господарем,  як  у  Єви.  Ти  й  не  підозрювала,  що  Бога,  який  повелів  тобі:  «Хай  не  буде  у  тебе  інших  богів  переді  Мною»  відсунула  на  задній  план.  Ти  зверталась  до  Господа,  але  чинила  діла  іншого  –  диявола,  бо  у  тебе  з’явився  інший  господар.  Ти  стала  послушна  йому,  хоч  і  не  підозрівала  того.  Ти  була  зайнята  думками  далекими  від  Господа  Бога,  бо  диявол  розпікав  тебе  похотями  і  різними  фантазіями,  ти  «побажала  чужого  мужа»  і  «чинила  перелюб».
У  нагірній  проповіді  Господь  Ісус  говорить,  що,  якщо  ми  в  думках  носимо  злий  намір,  то  ми  вже  згрішили  в  думках  наших.  Коли  Господь  каже  «не  роби»,  а  ми  робимо,  то  відкриваємо  двері  дияволу,  бо  він  стукає  в  двері  нашого  серця.  Слово  «диявол»  на  грецькій  мові  звучить:  дьяболос  –  той,  що  довбе,  стукає  в  одну  точку.  Так  він  стукає,  не  втомлюючись,  поки  людина  звикне,  і  гріх  стає  нормою  життя,  робиш  комусь  боляче,  приносиш  сльози  і  горе,  і  не  думаєш  про  заборону  Бога  Всевишнього.  Ворог  людський  так  закручує  людину,  що  вона  втрачає  над  собою  контроль,  і  безконтрольно  з  жагою  виконує  всі  його  команди,  які  все  глибше  затягують  у  болото  і  здаються  солодкими,  сучасними  –  «так  всі  тепер  живуть  –  бери,  радій  життю»,  не  розуміючи,  що  це  дорога  в  нікуди,  дорога  сліз,  розчарувань  і  зіпсованого  самотнього  холодного  життя.    
Віра  слухала  дуже  уважно,  не  заперечувала,  ні  запитувала,  але,  врешті,  промовила:
–  Правду  ти  кажеш.  Коли,  вперше,  збиралась  до  клубу,  то  ще  думала  як  і  що  одягнути,  аби  гідно  виглядати,  думала,  як  маю  себе  вести,  в  мало  знайомому  товаристві.  Та  лиш  побачила  Антона,  забула  все.  Мене,  наче,  хтось  підмінив.  Я  сама  себе  не  впізнавала:  вела  себе,  розуміла,  що  непристойно,  але  вже  не  могла  нічого  вдіяти  з  собою.  Все  моє  єство  горіло  в  похоті.  Я,  навіть,  не  знаю,  на  що  була  здатна,  аби  задовольнити  ту  жагу,  загасити  той  солодкий  вогонь,  як  здавалось,  ще  мить  і  спопелить  мене.
–  От,  бачиш,  він  навчив  тебе,  як  посіяти  зло  у  твоє  життя,  і  так  відштовхнув  від  Бога.  Коли  людина  відступає  від  Творця,  вона  порушує  гармонію  у  всіх  сферах  свого  життя  і  цілого  суспільства.  Всі  біди  приходять  через  порушення  законів  і  постанов    даних  Господом  Богом  –  Творцем  неба  і  землі,  бо  весь  Всесвіт  і  його  найменші  часточки  створені  у  єдності  із  Богом,  в  повній  гармонії.  Ніщо  не  може  народитись,  рости  і  жити  відособлено.  Можливо  хто  не  знає,  що  хурма  солодка,  то  вона  від  того  не  перестане  бути  солодкою.  Так  от,  коли  людина  не  чула,  не  читала  Божого  Закону  любові,  з  неї  не  знімається  обов’язок,  щоб  виконувати  його:  Не  вбий,  не  кради,  не  прелюбодій,  не  лжесвідчи…
Віра  заговорила  щиро,  зважуючи  кожне  слово:
–  Тепер  лише,  читаючи  Слово  Боже,  я  бачу  все  по-новому,  чітко  і  ясно.  Соромно,  але  мушу  назвати  все  своїми  іменами,  щоб  скинув  мені  Господь  цей  тягар  із  душі  і  тіла.  Так,  я  крала  чоловіків,  і  лжесвідчила  своїй  родині  про  своє  життя.  Тепер  лиш  відчуваю  на  собі  весь  цей  липкий  бруд  і  сором.  Я  страждала  від  того,  що  мене  обманювали,  користувались  мною  і  йшли  геть.  Якась  велич  і  гордість  за  свою  красу,  підіймали  мене  з  колін,  і  я  знову  кидалась  у  вир  нових  пригод.  Я  не  могла  зупинитись.  Якась  невидима  сила  штовхала  мене  у  це  вогняне  пекло.  Хочу  сказати  про  четверту  заповідь,  що  не  знала,  як  каже  Господь,  і,  взагалі,  навчена  була,  що  то  –  неділя,  а  не  субота  являється  Господнім  днем.
–  Греки  бережуть  два  дні,  суботу  й  неділю  і  називають:  савато-кір’яко  –  суботонеділя.  Для  Господа  цей  день  свідчить  про  те,  що  Він  Творець  і  Володар  усього.  Хто  ради  Господа  шанує  день  Його,  той  благословенний  навіки.
Віра  уважно  прочитала  ще  раз  третю  заповідь,  а  тоді  сказала:
–  Я  розумію,  що  до  Господа  потрібно  звертатись  з  пошаною,  з  подякою.  Говорити  ввічливо,  до  Нього  і  про  Нього,  бо  ми  маємо  все  добре  від  Господа,  Отця  нашого  Небесного.  Від  Нього  і  життя,  і  захист,  і  охорона,  і  воля,  і  достаток  –  все,  що  ми  маємо  доброго.  Коли  вживаємо  Його  Ім’я  при  пустослів’ї,  чи,  як  дехто  звик,  для  приказки,  то  те  є  великий  гріх,  зневага  до  Господа  Бога.  Я  тепер  зрозуміла,  що  багато  нагрішила,  але  коли  хтось  говорить,  що  Бога  нема,  і  що  він  атеїст,  то  мені  аж  боляче  стає  на  серці  і  за  Бога,  і  за  цю  жертву  полонену  дияволом.
–  Вірно  говориш,  Вірочко.  Дякувати  Богу,  люди  почали  шукати  Його.  Помалу,  вийдуть  на  Божу  дорогу  й  до  правди  Його.  А  тобі  хочу  сказати,  що  ти  любиш  Бога,  але,  як  зрадлива  дружина:  і  чоловіка  свого  хоче  мати,  при  собі,  і  ще  щось  інше,  бо  диявол  її  тягне,  як  коня  за  вуздечку.
Віра  аж  повеселішала,  ніби,  оживилась,  очі  її  засвітились,  і  вона  промовила:
–  Мені  здається,  що  ми  загубили  другу  заповідь.                    –      Ні,  ми  не  загубили,  –  промовила  я  –  ми    йшли  до  неї  і,  нарешті,  прийшли.  Нас  так  вів  Господь.  Тепер  ми  можемо  побачити,  чи  ми  слухняні  і  чи,  насправді,  любимо  Господа,  чи  ні.  Читай  дуже  уважно,  Вірочко,  спочатку,  як  записана  вона  в  Новому  Заповіті  Євангелія  від  Матвія  22:37-38.
–  «Люби  Господа,  Бога  твого,  всім  твоїм  серцем,  усією  твоєю  душею  і  всією  думкою  твоєю:    це  найбільша  й  найперша  заповідь»  -  читала  Віра.
–  Отож,  як  ми  любимо  Господа  всім  серцем  і  всією  душею,  і  навіть  думкою  всією,  та  там  не  знаходиться  місця  нікому  і  нічому,  і  ні  звичаям,  ні  обрядам…  Господь  повинен  бути  все  і  у  всьому.  А  тепер  порівняй  із  другою  Заповіддю  Божою  –  порадила  я.  –
–  «Не  роби  собі  –  читала  Віра  –  різьби    і  всякої  подоби  з  того,  що  на  небі  вгорі,  і  що  на  землі  долі,  і  що  в  воді  під  землею.  Не  вклоняйся  їм  і  не  служи  їм,  бо  Я  Господь,  Бог  твій,  Бог  заздрісний,  що  карає  за  провину  батьків  на  синах,  на  третіх  і  на  четвертих  поколіннях  тих,  хто  ненавидить  Мене,  і  що  чинить  милість  тисячам  поколінь  тих,  хто  любить  Мене,  і  хто  держиться  Моїх  заповідей».
–  То,  хто,  Вірочко,  любить  Бога?  –
–  Той,  хто  чинить  так,  як  велено  Богом:  не  робить  ні  різьби,  ні  зображення,  і  не  поклоняється  нікому,  окрім  Бога,  і  шукає  Його  в  Слові  Його,  в  Біблії,  любить  Господа  всім  серцем  своїм,  лиш  той  шанований  Ним,  благословенний  –  успішний  в  усіх  сферах  життя  до  тисячі  поколінь.  Коли  ми  шукаємо  Господа,  правди  Його,  чинимо  волю  Його,  то  ми  Його  любимо.  А  хто  поклоняється  зображенням,  як  би  він  їх  не  називав,  пророкам,    людям  –  він  не  виконує  настанов  Божих,  Слів  Божих  не  береже,  той  –  не  любить  Його.  Господь  заповідає,  щоб  не  додавати  і  не  віднімати  від  Слова  Божого.
«Хто  заповіді  мої  має  і  їх  зберігає,  той  любить  Мене»  –  продовжила  я.  –  Знайди    в  Єв.  від  Івана  14:21  і  прочитай.  Коли  людина  спокушена,  стає  непослушною  Господу,  то  вона  закривається  від  потоків  Божої  благодаті,  а  відкривається    спокуснику,  дияволу,  і  той  робить,  усе  те  зло,  що  приходить  у  її  життя  і  в  життя    її  нащадків  до  четвертого  роду,  бо  для  послуху  свого,  вона  вибрала  того,  «Хто  прийшов  украсти,  убити  і  погубити»  (Єв.  від  Івана  10:10-11);  сама  вимкнула  Божий  захист  від  нападів  диявола.  Ненавидіти  Бога  людині  допомагає  сатана,  якому  колись,  по  якісь  причині,  вона  відкрила  двері  свого  серця.  Коли  хворий  приходить  до  лікаря,  то  він,  найперше,  запитує,  чи  хворів  хтось,  у  вашому  роду,  цією  хворобою,  бо  спадкові  хвороби  не  лікуються,  бо  то  є  прокляття.  Прокляття  передаються  з  покоління  в  покоління  до  четвертого  роду.  Якщо  в  роду  і  далі  не  шанується  Господь,  прокляття  від  нього  поширюється  ще  на  4  роди.  І  так  з  роду  в  рід.  Господь  не  порушує  прав  людини,  не  обмежує  її  у  виборі,  не  лишає  її  Своєї  благодаті  навмисно.  Зневага  постає  між  людиною  і  Творцем,  як  острів,  що  серед  річки,  вода  обходить  по  периметру,  бо  береги  чинять  опір.  Так  потоки  благодаті  і  захисту,  як  і  вода,  обходять  цю  перепону,  що  постала  на  їх  шляху.  Люди  злословлять,  а  дехто  проклинає  Бога  за  те,  що  лікарні  заповнені  тяжко  хворими,  поширені  війни,  масові  вбивства  і  різні  біди.  Та  мало  хто  каже:  «Слізно,  щиро  покаюсь,  залишу  злі  діла  свої,  повернусь  до  Творця  –  Господа  Бога  Святого  Одного,  зайду  з  Ним  Вічний  Заповіт  і  будуть  жити  мої  покоління  не  в  хворобах,  а  в  Божій  любові,  обмиті,  викуплені  із  царства  тьми  Кров’ю  Сина  Божого,  Ісуса  Христа».
Віра  перечитувала  заповіді  і  сльози  заблищали  в  очах.  Здавалось  вона  зараз  заплаче.  Нарешті,  крізь  сльози,  вона  промовила:
–  Прости  мене,  Господи,  за  все,  бо  я,  навіть,  не  підозрювала,  що  відійшла  так  далеко  від  Тебе.  Хвала  Тобі,  що  залишився  один  місточок,  яким  я  зможу  повернутись  до  Тебе.
–  Дуже  мудре  рішення,  але  ти  пильнуй,  моя  хороша,  щоб  ворог  тебе  знову  не  обдурив  і  не  кинув  у  свою  брудну  в’язницю.  Він  майстер  до  тлумачення.  Перевіряй  усе  Словом  Божим,  Біблією.  Через  Пророка  Ісаю  Господь  застерігає,  що,  якщо  твоє  слово  не  говорить,  як  Писання,  то  нема  в  ньому  правди.    А  через  Апостола  Павла  попереджує:  Читай  1Коринтян  6:9.
Віра  уважно  читала,  аж  напружилась  вся.
–  «Хіба    ви  не  знаєте,  що  неправедні  не  вспадкують  Божого  Царства?  Не  обманюйте  себе:  ні  розпусники,  ні  ідоляни,  ні  перелюбники,  ні  блудодійники,  ні  мужоложники,  ні  злодії,  ні  користолюбці,  ні  п'яниці,  ні  злоріки,  ні  хижаки  Царства  Божого  не  вспадкують  вони!»  –  Віра  розслабилась,  обм’якла  і  продовжила:  –  нажаль,  сьогодні  у  світі  дуже  багато  є  такого  насіння,  що  вихваляється  своєю  «обізнаністю»,  і  слабодухих  зводить  з  Божої  дороги  своїми  хитрощами  та  намовляннями.  –  Віра  трішки  помовчала,  вона  щось  думала  і,  нарешті,  знову  промовила:  –  О,  ні!  Сьогоднішня  зустріч  з  Господом  все  перевернула  в  моєму  серці,  і,  вірю,  що  і  в  житті.  Дороги  назад  –  нема!  –  проголосила  рішуче.  –
Вона  стояла  спокійна,  рішуча  і  я  до  неї  промовила:
–  Моя  люба,  щоб  твоє  рішення  мало  чин,  то  потрібно,  щоб,  повернувшись  додому,  ти  поливала  свій  сьогоднішній  посів  водою  Слова  Божого,  а  Господь  буде  зрощувати.  Читай,  будь  ласка,  далі                І  Коринтян  6:11.
Із  великою  цікавістю  Віра  читала:
–  «І  такими  були  дехто  з  вас,  але    ви  обмились,  але  освятились,  але  виправдались  Іменем  Господа  Ісуса  Христа  й  Духом  нашого  Бога.  –
Бог  же  й  Господа  воскресив,  воскресить  Він  і  нас  Своєю  силою!  А  хто  з  Господом  злучується,  стає  одним  духом  із  Ним.
Хіба  ви  не  знаєте,  що  ваше  тіло  то  храм  Духа  Святого,  що  живе  Він  у  вас,  якого  від  Бога  ви  маєте,  і  ви  не  свої?
Бо  дорого  куплені  ви.  Отож,  прославляйте  Бога  в  тілі  своєму  та  в  дусі  своєму,  що  Божі  вони!»  –  Віра  з  надією  запитала:
-  Чи    можу  бути  я  омита  від  цього  всього  бруду,  що  прилип  до  мене,  освячена,  виправдана  Іменем  Господа  Ісуса  Христа  й  Духом  нашого  Бога?
Затаївши  подих,  вона  чекала  від  мене  відповіді.
–  А  ти  що,  не  віриш  Господу?  Так  чітко,  ясно  Він,  ось  тепер  тобі  Сам  говорив.  Господь  не  людина,  Він  не  змінюється,  і  даного  слова  не  змінює.  Як  Він  каже?  Буде  тобі  по  вірі  твоїй.  Віриш  тому,  що  каже  Бог,  те  й  маєш.  Не  віриш  чи  сумніваєшся  –  не  маєш  нічого.  Трішки,  або  наполовину  вірити  Богу  –  марно.  Коли  кажеш,  що  віриш  Богу,  значить  віриш  кожному  Його  слову,  не  залежно  від  конфесії,  бо  у  Нього  конфесій  нема.  Вірочко,  Він  через  проповідь  Євангелії  кличе  всіх,  але,  нажаль,  не  всі  віддають  своє  серце  Ісусу,  не  кличуть  Його  в  своє  серце,  бути  Господом  їхнього  життя,  не  входять  у  Заповіт  з  Господом  Ісусом,  як  велить  Господь,  а  чинять  так,  як  вчить  звичай  і  обряд  чи  доктрини.
Читай,  будь  ласка,  І  послання  до  Тимофія  2:4-6.  –
–  «Бо  це  добре  й  приємне  Спасителеві  нашому  Богові,  що  хоче,  щоб  усі  люди  спаслися,  і  прийшли  до  пізна́ння  пра́вди.  Один  бо  є  Бог,  і  один  Посере́дник  між  Богом  та  людьми́,  –  люди́на  Христос  Ісус,  що  дав  Само́го  Себе  на  ви́куп  за  всіх».
–  Бачиш?  Господь  Бог,  Бог  Один  і  Істинний  хоче  спасти  всіх.  Читай  (Якова  4:7-8)
–  «Тож  підкоріться  Богові  та  спротивляйтесь  дияволові,  то  й  утече  він  від  вас.  Наблизьтесь  до  Бога,  то  й  Бог  наблизиться  до  вас.  Очистьте    руки,  грішні,  та  серця  освятіть,  двоєдушні!»  Еклезіяст:  Бога  бійся,  й  чини́  Його  за́повіді,  бо  належить  це  кожній  люди́ні!  Бо  Бог  приведе  ́  кожну  справу  на  суд,  і  все  потаємне,  —  чи  добре  воно,  чи  лихе!»
Людина  живе  в  мирі,  радості  й  любові,  коли  вона  в  гармонії  з  Господом,  Богом,  Творцем  до  кінця  свого  земного  перебування  і  в  вічності.
Наближайся  до  Бога,  бо  лиш  Він  може  тебе  спасти,  але  пам’ятай:  «Бог  гордим  противиться,  а  смиренним  дає  благодать»  Прийди  до  Ісуса,  покайся,  тобто,  віддай  всі  свої  гріхи  Йому,  на  Голготу.  Покаятись  –  не  значить  лиш  признати  свою  вину,  а  залишити  її  назавжди,  і  більше  не  чинити  перелюбу,  не  думати  про  нього,  і  не  говорити.  Проси  Господа  Ісуса  зайти  в  твоє  серце  і  стати  Господарем  твого  серця  і  Господом  твого  життя  тут  на  землі  і  в  вічності.  Вір  і  йди.  Він  сказав,  що  приймає  всіх,  нікого  не  вижене,  хто  прийде  до  Нього.  Коли  згрішив,  не  чекай  неділі  і  сповіді,  а  роби  так,  як  каже  Господь:  «…увійди  до  своєї  комірчини,  зачини  свої  двері,  і  помолися  Отцеві  своєму,  що  в  таїні;  а  Отець  твій,  що  бачить  таємне,  віддасть  тобі  явно».  (Від  Матвія  6:6)
Ідіть  до  Господа  Ісуса,  пізнавайте  не  тлумачення,  а  Істину,  і  Істина  вас  вільними  зробить,  і  у  всьому  вас  буде  рівновага  і  гармонія,  коли  ви  будете  з  Господом.    «…як  написано:  Чого  око  не  бачило  й  вухо  не  чуло,  і  що  на  серце  людині  не  впало,  те  Бог  приготував  був  тим,  хто  любить  Його!                                                  (1  до  Коринтян  2:9)

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2021
автор: Тріумф