* * *

Оця  зима  вже  сотні  літ  
Стоїть,  мов  срібна  молитовня.
Неначе  повня,  білий  світ.
І  наче  світ  цей  –  дивна  повня.

Снігів  по  вінця,  снів  катма.
Спинися,  віхоло,  тихіше!
Нехай  замріяна  зима
На  склі  застигне  білим  віршем.

Оця  розхристана  юдоль  –
Моя  покута  й  нагорода.
І  поки  ми  шукаєм  доль,
Вони  самі  по  нас  приходять.

А  ти  про  добре  говори,
Про  щось  невічне  і  нестримне.
Сніги,  насіяні  згори,
Назавтра  щедро  зродять  скипнем.

І  заворожені  ліси  –
Такі  пророчі,  як  предтечі.
І  добрі  з  неба  голоси
Про  теплий  щем  в  крилі  лелечім.

Лиш  не  гріши,  що  юги  злі,
Густі  сніги,  як  білі  руна.
Оцій  зимі  вже  сотні  літ,
А  ти  в  душі  ще  й  досі  юна…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932605
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2021
автор: Леся Shmigelska