Ірина Вовк. НА ОСІНЬ ЗВИЧНО В НЕБІ ПЕРЕМІНА

[i]«зривайте  рожу,  коли  є  цвіт,
коли  дівчи́ні  17  літ»…
(з  вуличного  шансону).[/i]

На  осінь  звично  в  небі  переміна:
Ідуть  дощі…  кружля  відлетний  птах…
У  храмі  ревно  преклонив  коліна
Напів-мирянин  і  напів-монах.

–  Молю  Тебе,  всемилостивий  Боже,
Воздай  мені  за  ісповідь  гірку.
Я  розповім  тобі  про…  дику  рожу,
Що  виросла  не  в  райськім  квітнику.

В  саду  у  мирі  квітла  дика  рожа,
Любила  бджіл  і  мріяла  про  шлюб…
Я  пожадав  чужого,  Боже,  ложа
І  в  квітнику  содіяв  перелюб.
Я  розплітав  цій  рожі  темні  коси,
Я  в  місяця  просив  її  руки.
Вона,  напевно,  й  досі  ще  голосить
У  спогадах  про  вильця  й  кісники.
Я  їй  спивав  росу  з  п’янкого  тіла,
Допоки  місяць  в  хмару  покотивсь…
А  на  світанку  рожа  обімліла  –  
Я  тілом  жінки,  Боже,  причастивсь!
Я  смакував  гріховне  це  причастя,
Ховав  чоло  під  пу́рпурний  покров.
Ох,  це  рослинне…  пелюсткове  щастя!

(…А  в  пуп’янку  текла  червона  кров).

Я  смакував,  я  шматував,  впивався,
Аж  поки  мід  не  видався  гірким.
Мій  дух  ослаб  –  і  врешті  я  злякався…

(А,  може,  дух  від  роду  був  слабким)!

Що  цей  квітник  –  він  дихає  вороже,
Що  тут  між  терня  плодяться  вужі…
Я  не  молю  о  тіло  тої  рожі,
Молю  лишень  о  зцілення  душі!

(А  пуп’янок)?
…  Про  пуп’янки  –  байдуже…
Їх  прихистить  ‘горожа  і  квітник.
Моя  блаженна  втіхо,  дика  руже!..

(І  на  півслові  непомітно  зник).

Прости  мені,  всемилостивий  Боже,
Я  вбив  її!..  Моя  блакитна  лож!

(А  як  же  бути  з  білим  квітом  рожі  –  
Не  пожадай!?  Не  вбий!?  Не  чужелож!?)

…Тремтять  уста,  палають  скроні  –  любиш!?  –  
Скажи  мерщій…

–  О  Боже,  поможи…

За  мить  палкої  ласки  душу  згубиш!
А,  зрештою,  нічого  не  кажи…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2021
автор: Сіроманка