Я хочу довго... поблукати в лісі,
Поміж оголених дерев і кущів,
Лиш в срібних краплях, скрізь гілочки лисі,
Ледь почорнілі, від вразливих дощів.
Вони напевно, від смутку дрімають,
Що поскидали золотисте вбра́ння,
Що їх птахи, ранком не привітають,
І не зігріє зранку щебетання.
Я, як колись, хотіла б теж почути,
Від того співу, серце завмирало,
Іще і досі не можу збагнути,
Чому так швидко, літо відбуяло.
Не раз спинюся, озирнусь довкола,
Проміння сонячне, ніби й яскраве,
Чому в дерев, душенька охолола,
Хоч сонце гріє й доволі ласкаве.
На все свій час, як і в житті буває,
Подібно, як чотири пори року,
Весна від роду - дитинство втішає,
А згодом, молодість радує око.
Бо вже ідеш, тим шляхом. Літню красу,
За щастя сприймеш, ти мудрість і зрілість,
Сміло в супротив, буремному часу́,
Життя пізнаєш, не відчуєш слабкість.
Готовий, досягти найвищих вершин,
Сім'ю замати, благословить дітей,
Чомусь, так замало для тебе хвилин,
Сповна вселити, задум своїх ідей.
Пора осіння, онуки на руках,
Срібляться коси, думок забагато,
Ще обійняти, їх годен, ніби птах,
І влаштувати, для них дивне свято.
Коли при зустрічі, ті оченята,
Сяють зірницями і усмішки на обличчях,
І в захваті, тепленькі рученята,
Чола торкнуться, вже й сльози на о́чках.
Серце співає, ти пізнаєш радість,
Та час летить, осінь скидає листя,
Хмариться небо, підступає старість,
Та не бажаєш, все ж із цим змириться.
А згодом, зимонька,так захурделить,
Із вітром, заспіває колискову,
Хоч і доріжки, снігами застелить,
Іще, зустрінеш зіроньку ранкову.
Надій не втрачу, поблукати в лісі,
Де кучугури в сонячному сяйві,
На якісь миті, загублюся в ча́сі,
Щоб не догнали, думки жалкі й зайві.
24.11.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2021
автор: Ніна Незламна