Сонце гріє , та не спопеляє,
І бур'ян, зело і добру ниву.
Вітер віє і пісні співає,
Що мені до вітряного співу.
В час тяжкий, як мій народ вмирає,
В час коли голодні плачуть люди.
Кат іде і праведних карає,
Скільки ж це тривати з нами буде.
Знов нові й нові хвороби лізуть,
Скільки ж нелюди ,ви їх створили.
Мучеників нині в'яжуть й ріжуть,
У невинній крові руки вмили.
Морди хтиві, злодії прокляті,
Правда вас з'їдає з середини.
Вірус колете дорослому й дитяті,
Щоб імунку вбити у людини.
Нелюди, горіти вам у пеклі,
Скільки погубили ви народу.
Будуть скоро ,знов бої запеклі,
За прозріння у людсього роду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2021
автор: