Палає свічка димом вгору
Сьогодні як ніколи,
Стікає віск сльозами горя
За знівечені долі,
За діток, що просили їсти,
У згореної мами,
За вбитий голодом нарід мій
Горить земля свічками,
За спустошілі хати й села,
Де правив бал диявол,
В розорені гнізда-оселі
Круки злітались нагло,
За тими, в кого хліб забрали,
Политий своїм потом,
Свідомо голод насаджали
Не люди, а сволота.
За що трудящий люд карали-
За їх же тяжку працю,
І вільних у рабів ламали,
Бо мали з тим невдачу.
Хто щастя вижить мав із пекла
Голодомору цього,
Розповідав нащадкам чесно,
Який був серп і молот…
Палає свічка димом сірим,
Бо в ній кати згорають,
А мучеників України
Забрав Господь до раю.
27.11.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932162
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2021
автор: Галя Костенко