Болить, Україно… Я знаю, болить…
І час не забрав того болю.
Я йду до вікна, щоб свічу запалить,
Померлих пом’я́нути долю.
Підійду до хреста, що чорний стоїть.
В молитві схилюся уклінно...
З-під груди землі, де аж душу ятрить,
Вчувається стогін нетлінний...
Один колосок - порятунок був їм…
І світло в очах не погасло б…
Не був би той голос скорботно-німим,
А погляд мільйонів - нещасним.
Ховала могила і мертвих й живих...
Кривавиться пам'ять у тиші…
Невинно убитих крик досі не стих,
Його трепетно свічка колише…
27.11.2021
Л. Таборовець
Фото автора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2021
автор: Любов Таборовець