Я іду поміж трав,
там, де хтось помирав,
неодмінно хтось жив
серед війн, поміж жнив.
Тихо йду по стерні —
крики впали до ніг,
пар над ставом застиг,
сформувавши хрести.
Під землею — скарби
тих, хто бачив Сибір,
колоски тихо крав,
щоб померти між трав.
Над землею — слова,
хтось колись їх стирав
і казав: «Це брехня», —
щогодини, щодня.
Чую/п’ю ці слова,
мов брунатний узвар.
Чуєш біль голосів?
Свічку час загасив.
З правди зріють плоди
у дерев молодих,
щоб не впали між трав,
там, де світ помирав.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2021
автор: Олена Галунець