Вона свічу тримала у руках
та сили не було уже у плоті
і душу краяв непомірний страх,
і пам'ять тихо билась у цейтноті…
А вітер дув сильніше, сатанів,
ятрив невиліковні серця рани…
Пливли обличчя в спогаді катів
котрих нема і ще живих тиранів
які в могилу скинули братів,
які батьків згноїли у Сибіру…
І тільки дзвін поміж хрестів летів,
здавалося у лігвище до звіра.
Окрайчик хліба рідним принесла.
Поклала на могилку снопик жита…
Тут з голоду померлих пів села.
А їхніх вбивць лишила доля жити.
27.11.21р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2021
автор: Микола Соболь