Забуття дарує хвилю вмиротворення.
Треба забувати.
Щораз кажемо це,
Прощаючись.
Йдемо в протилежні сторони,
Щоб зустрітися там,
Де міг би бути дім.
Він нагадує прихисток
Стрілочника.
До нього намертво
Вчепилася зима,
Забрала час,
Змусила оніміти.
Дала пригорщу сну
Й дивні письмена.
Вони поторочені видовженими
Колами,
Пригадують щось і когось,
Епізоди з дитинства
Чи з того часу,
Де собою бути незручно,
Де споріднений звук схожий
Для інших на крик аборигена.
Та нехай,
Це треба забувати.
Сніг скоро прийде,
Падатиме довго,
З надривами.
Все стане схожим
На іграшкову кульку,
Скляну бульбашку,
В якій захочеться жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932018
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2021
автор: Олена Ганько