До Дня Гідності і Свободи

Сірий  день  колише  сонне  гілля,
 Натовпи  колючих  їжаків.
Вітер  гонить    згірклий  лист  по  сліду,  
кіптяви  запалених  вогнів.
На  вустах  калини  ворожбитом,
Засідає  чорний-чорний  птах.
Може  бруд  дощами  змиє  в  жито,
Втопить  згадку  в  чорно-сірих  снах?
Може  тінь  його,  а  може  –  ось  він,
У  тонах  буденних  півтонів?!
Як  скрипаль:  мінорно  тай  мінорно,
Кутає  у  сум  своїх  синів.
Сіре,  сиве,  і  блакитно-чорне.
Ліг  –  устав,  як  той  садок  змарнів.
Спати  й  снити,  як  взимі  дерева,
 Шкуру  взять  ведмедів  чи  вужів.
Не  вподобишся,  дрібна  людино,
Хоч  зовешся  паном  із  панів.
Ваша  ясність,  ліпше  буде  –  темність,
Душі  як  недогарки  свічок.
На  всі  дії  кинуто:  »Даремність!»
З  вогником  погаслим  у  очах.
Сірий  день,  і  тиша  посіріла,
Як  не  зміряти  печаль  в  очах…
Лише  в  небо,  Янголами,  білі…
Білі  крила  Божі  на  плечах!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2021
автор: fialka@