Всі вранішні півні співали мені колискову,
Всі зорі скрапали росою у замшеві трави,
Кромсав срібний місяць плоть хмари, зрадівши улову,
Несла гріхи спідні спалити у срібних загравах.
Натщесерце Cонцю кричала прадавні молитви,
Вітала з народженням день, не прислухався ранок.
Тій зірці величній маленьку людину чи видно,
Хто просить тому і злікує зурочення рани.
Ховалися тіні бліді в баговинні болотнім,
Полопали бульки омани, злорадості, блуду,
Розсипались чари, що діви сплітали у повні.
Сміялося Cонце із дурощів грішного люду.
Взагалі-то хотіла сказати, що коли людина читає молитву, то Богу навряд чи це цікаво, однак корисно саме для людини, бо вона вібрацією звуку оздоровлює воду свого тіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931258
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2021
автор: Пісаренчиха