/вільний переклад пісні В.Єгорова./
Йдуть друзі ненавмисне вдалечінь,
В минуле йдуть – у вічні хуртовини,
І наші жарти – з друзями новими,
Старих же пригадаємо вночі.
Крізь сон приходять ті під сотні дум,
Асфальт зминають юні, невгамовні.
Їм на прощання – тиснемо долоні,
І руки обіцяють нам: «Прийду!»
Вони вростають у безхмарну синь.
А ми вві сні ще віримо в химери…
Та наяву – відкриті настіж двері,
І біль від неймовірних потрясінь.
Згубити нитку не дано, між тим.
Вона тремтить в мені, мов в ній душа є –
А друзі йдуть, на кого нас лишають?
Вони ідуть – заміни не знайти…
/Картина Мікаеля Кільмана, Швеція./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931254
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2021
автор: Білоозерянська Чайка