зустріч відбувалася за сталевим тросом.
мій проспиртований язик був, як вивернута шкарпетка.
віра поклала свої сподівання, здається, на жанну д'арк,
хмаринка дала ключа від темряви номер 10.
тож, виганяючи клопів зі свого законного ліжка,
я припускав, що нас телепортувало,
й ми опинилися в чиїйсь дурній макітрі.
її кривавий прапор вже тріпотів на вітрі,
та я все гойдав її на коліні, немов дитину.
потім я здогадався: ми – в голові абсолюту.
я підкотив трансцендентного трапа
до дверей її зорельота,
маючи на меті вітати її інкарнацію.
перше з'явилися очі: такі, як в аліси з казки
– вони озирали сцену прискіпливо й мітологічно.
я звівся на хвіст, мов шаноблива кобра,
чи підірваний потяг на міні білоруського партизана,
й молився небесному розуму, що сидів, мов король, в бастилії,
аж на лобі йому набрякли глибокодумні вени.
ця молитва, справді, була гарячковою
та агресивною, немов хвороботворний вірус.
ми заслухали звернення, що його записав для нас
господар на касетах: їх була тисяча рівно,
і стали роздивлятися: вицвілі шпалери,
й такі самі старі манускрипти
в сувоях, звалені купою.
рама вікна була запнута однією доброю думкою.
та вона вся була подерта пазурами диявола.
стражденний, нещасний розум! весь блідий аж до споду,
ніби визолений зеленим амазонським отруйним лугом.
це було замкнено між його ангельськими очима,
що теж були чимось вибілені до прозорости та прозорливости.
його мармурові губи звела віковічна судома;
ми плавали та бігали по коліна в його кровообігу,
доки сходи його віолончелі не збіглися і не зникли,
і перед нами розгорнувся сумний краєвид потопу
в парі блакитних очей дівчини-мікронезійки.
виходило, mr. scenescof зрештою став ліліпутом,
змушеним дряпати свій календар на моїй гомілковій кістці;
потім ми безтілесно споживали поживну вечерю,
й слухали, як зітхає моє моментальне море.
віра мені допомогла приготувати м'ясо;
я бачив її думки: розбійники та пірати
незалежно від віку мають сережки в одному вусі,
а в иншому – колосальні колоски, мов пшеничні коси.
вона тримала мене під рукою мов градусник, бо відчувала холод;
потім чудесно одужала, й ми бігали, наче олені.
мені довелося вступити в двобій з хробаком, що прийшов по мене
заради моїх ягуарових п'ят, що мають цілющі властивості.
перемігши, я здер з нього шкіру, й зробив
крила, як у ікара, й спробував їх в польоті.
ми ширяли удвох над берегом, де роботящі троянці
ладнали жертви для спалення, й хтось мені стрілив у ногу.
я пролетів, мов куля, біля самого серця брута,
– віра дивилася тільки вперед, в якесь велике майбутнє.
потім я, хоч і з пробитими ногою та головою,
відіграв вирішальну роль в житті королеви вікторії,
– а може, то була віра, що тлумачить ознаки та сни.
каже, я вихопив з піхов криваву турецьку шаблю,
й розмахував нею, немов закликав до повстання пекло,
поки сам mr. scenescof конструював та складав
свою горгону, машину для подорожей у часі.
між вулканічними зубами та гідравлічними пащами
пазурі лускатого coca-tang розтинають веселку на смуги.
а сам він жує та плямкає своєю печерною пащею
в світах, де панує стрибками з годинником рух світил:
зберігайте спокій, тепло та прохолоду:
відтепер це сатинове сонце – ваше;
ваша юна аура здається сліпуче яскравою,
тож утріть ваші сльози, повиганяйте з джунглів
всі тамтешні страхіття, і все в нас буде гаразд.
тоді mr. scenescof став сердито трусити
всім своїм шарлатанським чубом,
аж той незабаром посивів, і виріс на цілий метр.
його машина повернула свого телефонного диска,
й горгона стала прахом в спартанській пересипальниці;
в цих легендарних пісках постала рогата буря,
вкрита лускою завбільшки як кристалічний щит;
mr. scenescof стояв безпорадний
зі своїми списами та стрілами;
а щойно він трохи отямився, й став
кричати та гнівно махати руками,
його розрубав історичний маятник
навпіл від вуха до вуха
the scenescof dynasty, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=PoMrsMcUcFw
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930606
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2021
автор: mayadeva