stacey grove – мій мандрівний віщун.
його капелюх постійно повен вина спокути.
stacey grove – ловець безхмарного неба,
передбачальний очима. дитя, нагодуй пілігрима.
його чоло уквітчано турботами й думками,
ніби вівтар весни, – а може, й цілого року.
він п'є жолудевий сік, і простягає ноги
до печі, бо там вже заздалегідь гуготить
ліс, перемішаний з підліском та торф'яним болотом;
йому вклоняються п'яні ведмеді, лосі та кабани.
звірі його обожнили. справді, він дуже дивний:
з головою, як в антилопи, і з пишною бородою,
подібною до світанку, що запалює небо скраю;
а на тій голові з бородою він має
благодатний каптур від сонця,
й від дощу, й від цікавих очей.
а наразі – чудова погода. день, мов добрий хазяїн,
зачиняє свої ворота; мати кличе вечеряти –
stacey grove немов не чує. він сидить біля хати на дубі,
й вибирає кліщі та блохи зі спини свого собаки
stacey grove, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=GCl1DMl24hY
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930038
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2021
автор: mayadeva