Душа так рвалася на волю,
Та душу тіло не пускало.
Душа так плакала, ридала,
Та тіло нaмертво тримало.
І серце рвалося з грудей,
І спокою не знаходило.
І сльози так лились з очей
Усе в мені боліло й нило.
Лиш розум холодно мовчав
І в голові так колотило,
Немовби хтось в мені повстав
У скронях бухкало і било...
...Все раптом зникло і пройшло.
Затихло і охолодилось.
І тіло спокій відзнайшло.
Немовби наново родилось.
Думки, емоції мої!
Чому несете біль печалі?
Невже не буде спокою,
Допоки житиму я в далі?
27.11.2017. Лісабон. Світлана Маланка-Баліцка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2021
автор: Світлана Маланка-Баліцка