***
Навіть недавнє — наче давній міт,
Як і казки про вільні перелоги...
Щодня нові потреби і вимоги
Женуть тебе в новий, незнаний світ,
І дні твої — сіренькі епілоги
Віків, що їх розпочинав був скит.
© Євген Плужник,
уривок з поеми "Канів".
Кремезний крук кружляє над курганом
і кряче щось по-кручому мені.
А на душі так затишно і гарно,
хоч вітер сновигає в бур'яні.
Хоча, вже по-осінньому мінорний,
морозом обдає пожухлий степ
і сум полів мене до себе горне,
але мій захват шириться, росте!
Курган напнув з весни на себе кужіль
з кущів шипшини, глоду, диких трав.
Дуби ще кучеряві в лісосмузі.
Ти, душе, теж кучерики розправ.
Бо весь цей степ – про тебе і для тебе.
Бо іншого не буде для душі.
Лишив його тобі незнаний предок;
курган-могилу й стежку в спориші...
І хтозна, скільки ніжитись судилось
тобі, козацька душе, в цім степу.
Допоки тут – сотай із нього сили.
Бо саме тут закопаний твій пуп.
Бо це для тебе тиверці і скити
у цім степу жили й лягли кістьми.
Тепер шукаєш ти, скиталець, митар,
відвіт на запитання: хто ж є ми?
Шукай... Можливо, крук тобі підкаже?
А може щось курган прошепотить?
А ні – пройди цей степ за сажнем сажень,
вдихаючи сповна... Бо степ – це ти!..
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2021
автор: Олександр Обрій