цілий день аж до ночі я переховувався.
– ось до чого дійшло! погляньте на цього siegfried!
не більше, ніж живий. так, я заледве вижив.
якщо підбивати підсумки, це – понад міру, занадто.
не хочу нічого чути, – скоцюрбився в кутку, –
нікого, – екран тепер мерехтить, –
я змарнував забагато часу, –
нескінченний потік словесного мотлоху, –
на те, щоб вивести все внутрішнє назовні.
– кляте місце. холодно, як на людський дотик –
дотик тварини, схильної до самознищення –
це серце, що спливає кров'ю
в очікуванні все нових вибухових хвиль,
не дуже й боїться, не дуже й б'ється.
я пробурмотів обітницю мовчання,
і тепер не чую, про що міркую вголос.
мене вимикає світло, й тоді я вмикаю ніч,
й ношу свою темряву, ніби щоденний одяг,
котрому пасує безтямна усмішка.
повзу навкарачки назад до життя.
нервова система вся розладналася.
здається, я ожив,
але ожив навиворіт.
погляньте на нього: який блідий.
напевно, він повертається.
важко дихає. щось йому заважає.
минуло 3 тижні, як він запевняв,
нібито може зривати слова, мов яблука,
з уст людей, що його оточують.
так, бо з цими словами я можу бачити
навіть крізь хмари, що вкрили мене з головою.
хвильку заждіть, а потім промовте моє ім'я,
й тоді ми побачимо, чи можемо знов
чути самих себе, як чуємо все довкола.
все гаразд, я тримаюся, – він стоїть на порозі, –
я тримаюся ген аж до того дня,
я заскочив його в вогняному гніві,
коли хмари, мов дрова, летіли йому до уст.
я дмухаю, наче вітер. – трясця, що це за місце?
я з тобою, – його розривають якісь протиборчі сили,
– тепер ми можемо чути, – чекай на спокій між блискавками,
– тепер ми можемо чути себе. назвися
wearing the inside out, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=i8cV1ua0wYA
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928420
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2021
автор: mayadeva