Осіння днина, будня й ненатхненна,
Коня хапає за вузди й стремена:
— Стиш, гливий, свій шалений біг.
У стомі жовтень опустив рамена.
Невже цей листограю рай даремний
І витрухне, немов моріг?
Ті гобелени, викладені з хистом,
Звуть шемранням беззубої. Без зиску
Їх смуток звірчить у сувій,
І прийде інша, чиста, норовиста,
У парі з груднем—витязем плечистим
Й пломіння кине в сніговій.
…Була, була ж залюблена у осінь,
В гаї притихлі, майже безголосі,
В поділ калюж—колиску хмар.
Тепер мені більмом і сонце косить,
Мовляв, дивись: а небо-то не росить—
В карафках Божих весь нектар.
Не росоточі вечори й світанки,
Не пахнуть ними ночі м’ятно й п’янко,
Та знаю: річ не в тім. Не в тім…
…На сплін цей посміхнулись колежанки:
—У вірші драма? Прикра забаганка.
Бентег по вінця й так в житті
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928397
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2021
автор: Valentyna_S