[i]« Осінь, осінь...
в садах твоїх вже не щебече соловей...»[/i]
Переспів
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.
Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю
напуває рижого коня.
Та не умивається сльозою,
що не чує пісню солов’я,
що уже зима не за горою
і борей гукає, – ти моя!
О, цією ранньою порою
пізня осінь – це іще не я.
[i][b]Норд-ост [/b]
« Танцюють осінь з вітром
білий вальс...»[/i]
Контекст
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.
Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –
не журитися у самоті.
Та і я гуляю ще на волі
буревієм-козаком у полі...
хоч – шукай, а можеш, почекай,
поки сумно стане «аж за край»,
і дощами не оплакуй долі,
що недоля не дає «на чай».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928206
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2021
автор: I.Teрен