[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9GMIPVvEim4[/youtube]
Біла пташка сіла край вікна,
Поклювала зерня й полетіла.
Знаєш, мила, це вже не весна,
Бережи в польоті свої крила.
Прилітаєш часто в гості ти,
Знаєш, що піклуюся про тебе.
Ти не бійсь холодної зими,
Хай мене розважить й взимку щебет.
Полетіла! Чом же так спішила,
Чи чекає хтось тебе в гнізді?
Може, пташенят там залишила,
Ти їх не залишиш у біді.
У гнізді маленькі пташенята,
Знаю, що це зовсім не твої.
Дивляться на тебе оченята,
Їсти хочуть, хоч вони чужі.
Це тобі підклала їх зозуля,
Знала, що не кинеш їх в біді.
І тепленька буде в них ночівля,
Тепло їм і затишно в гнізді.
Прилетіла, знову поклювала,
Полетіла - годування час.
А зозуля поряд кукувала,
Чи згадає про дітей хоч раз?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2021
автор: Н-А-Д-І-Я