Душі не злікувати смутком.
Від сліз посохли й дуба віти,
як віє від печалі трута…
Журбою не змінити світу.
Спіткала доля нас трагічна:
у тих, що виїдуть до Дону,
затухнуть поминальні свічі,
шляхи забудуться додому…
Потому (як минуть століття)
насіння бур’яну погане
повернеться до степу – вбити,
кровиці випити з Лугані,
спаплюжити святині Січі,
украсти хорогви і віру.
Та пам’ятайте: ви не вічні!
Не брат козак вкраїнський – звіру.
14.06.21р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2021
автор: Микола Соболь