Птахи дзьобами натнуть мені на кавалки стару любов,
а я не знатиму, що робити з отим усім,
куди сховати, куди запхнути, навіщо зшивати знов,
хіба шести разів недостатньо чи конче сім?!
Птахи вплетуть мені у волосся твоїх престарих пісень,
а я знов пасмами видиратиму віск отой.
Якби ж то і з голови за тобою вийшла й стара мігрень,
і просочилась назовні через повіки тло.
Птахи намітять на шиї контур болючих старих слідів,
мене вдягнуть, мабуть, в сотню тисяч твоїх подоб,
а я трощитиму всі дзеркала – останні з моїх життів.
Та в птаха для мене щоразу гострішим є дзьоб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927984
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2021
автор: Сніг_на_голову