Охопив би як хвилею, морем,
Як вода, проникаючи всюди.
Не зважай, що вода надпрозора,
Проникає ж, стискаючи груди,
І захоплює все у тенета,
Розчиняє що має, безмежно...
Охопив би у відчаї, де ти,
Але... ти вже мені неналежна ...
Затонув би в тобі, ніби човен,
Ніби дзвін затихає в майбутнім,
Та... у розпачі розсудом повен,
Що, як дивно, ще дещо присутній,
Що, не дивно, знімає всі чари
Від шаленостей марного щастя...
Шаленію, здіймаючи хмари,
Та вже мертвий від свого ненастя.
Охопив би, як хвилею, в ніжність,
Як вода, перепон не відчувши...
Не зважай... Всі ми, зрештою, грішні,
Що кохаємо, навіть забувши...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927812
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2021
автор: Володимир Науменко