Восени я ночую у ванній.
Я лежу там по кілька годин,
Поки гріє вода мою втому,
Поки тіло не стане живим.
Від занурень у біль - тільки важче,
Від глибоких думок - сумніше.
Я б зайнялася чимось потрібним,
Та холодне вино і гаряча вода сильніші.
В сонно-п‘яному мерехтінні думок
Я зливаюся - зовсім й стаю прозора.
У такі моменти мене нема. Я зникаю.
Або я називаю це «тимчасова свобода».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927769
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2021
автор: Тетяна Романів