Земля моя – кошлатий кусень степу:
м'який, товстий, нагрітий, мов пиріг.
Болить, немов Америка – ацтеку,
і кличе знов на батьківський поріг.
У снах і наяву невпинно надять
граніти, Буг, рілля і ковила,
мрійливі цвіркунові серенади
і дух, який приховує імла.
Він губиться у ревищі моторів
закурених комбайнів у жнива,
зринаючи в брояках, в піннім морі,
де знов його мелодія жива,
де знов жива сторожа паланкова,
де знов городять ґарди козаки –
в титанах скель знайшов для себе сховок,
замкнувши таємниці на замки.
Безцінний скарб – найменша таємниця,
яку привідчиняючи, живу.
Мій степ мені сьогодні вкотре снився...
Щоб знов зі мною статись наяву.
© Сашко Обрій.
18.09.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927526
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2021
автор: Олександр Обрій